ЧОРНЕ МОРЕ: ВІД ДОІСТОРИЧНОГО ОКЕАНУ ДО ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ. УНІКАЛЬНА ПРИРОДА, МЕШКАНЦІ ТА НАСЛІДКИ ВІЙНИ

ЧОРНЕ МОРЕ: ВІД ДОІСТОРИЧНОГО ОКЕАНУ ДО ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ. УНІКАЛЬНА ПРИРОДА, МЕШКАНЦІ ТА НАСЛІДКИ ВІЙНИ

Як формувалося Чорне море, чому воно отримало таку назву, які таємниці приховують його глибини, хто населяє його води та як людська діяльність і російська війна проти України змінюють одну з найуразливіших морських екосистем планети.

ВСТУП. МОРЕ, ЯКЕ МИ ЗНАЄМО НЕ ДО КІНЦЯ

Чорне море здається добре знайомим. Для когось воно пов’язане з літніми відпустками, пляжами Одеси, хвилями біля Криму, рибальством і портами. Для когось — із дитячими спогадами, запахом водоростей, криками мартинів і нескінченним горизонтом.

Але за цією звичною картиною ховається надзвичайно складна природна система.

Чорне море — одне з найбільш незвичайних морів світу. Воно має майже ізольовану водну циркуляцію, специфічний сольовий баланс, постійне розшарування води та величезні глибинні зони, де практично немає кисню. Більша частина його водної товщі непридатна для життя більшості звичних морських організмів.

Водночас у верхніх шарах, на континентальному шельфі, у затоках, лиманах, гирлах річок і прибережних екосистемах існує багатий світ живих організмів. Тут мешкають дельфіни, морські свині, риби, молюски, ракоподібні, медузи, водорості та численні мікроскопічні організми, без яких морська екосистема просто не могла б функціонувати.

Чорне море також є своєрідним природним архівом. Його донні відклади зберігають свідчення давніх змін клімату, коливань рівня води, геологічних процесів і діяльності людини.

Проте протягом останніх десятиліть цей природний комплекс зазнає серйозного тиску. Забруднення річковими стоками, надмірний вилов риби, інвазивні види, зміни клімату, руйнування прибережних середовищ і військові дії поступово змінюють його екологічний стан.

Повномасштабна російська війна проти України додала до цього переліку нові загрози: вибухи, пожежі, витоки пального, мінування акваторії, пошкодження портів і суден, обмеження наукового моніторингу та катастрофічне руйнування Каховської ГЕС.

Щоб зрозуміти, наскільки серйозними є ці загрози, варто почати з самого початку — з історії виникнення Чорного моря.


1. ЯК З’ЯВИЛОСЯ ЧОРНЕ МОРЕ: ІСТОРІЯ, ЩО ВИМІРЮЄТЬСЯ МІЛЬЙОНАМИ РОКІВ

Чорне море не виникло внаслідок одного катастрофічного природного явища. Його сучасна форма — результат тривалої геологічної історії, яка охоплює десятки мільйонів років.

1.1. Коли на місці Чорного моря був океан

Геологічна історія Чорноморського басейну пов’язана з давнім океаном Тетіс, який існував між великими континентальними масивами в мезозойську та кайнозойську ери.

У процесі руху літосферних плит, зближення Африканської, Аравійської та Євразійської плит, формування гірських систем і змін земної кори давні морські басейни поступово трансформувалися.

На місці сучасного Чорного моря сформувалися окремі тектонічні западини — Західночорноморська та Східночорноморська. Згодом вони об’єдналися в єдиний басейн.

Цей процес не був швидким. Він супроводжувався опусканням окремих ділянок земної кори, змінами глибин, коливаннями рівня води та формуванням осадових порід.

Сучасні дослідження геологічної будови Чорного моря продовжують уточнювати цю історію. Зокрема, дослідження 2026 року, присвячене еволюції українського сектору Чорноморського басейну, пропонує переглянути деякі традиційні уявлення про давні глибини моря. Автори вважають, що до кінця пліоцену воно могло бути значно мілкішим, ніж припускали попередні геологічні моделі, а сучасні великі глибини сформувалися внаслідок подальшого опускання басейну вже в четвертинному періоді.

Отже, Чорне море не було незмінною глибокою водоймою від моменту свого виникнення. Його сучасний вигляд — результат складної геологічної еволюції.

1.2. Паратетіс: давній морський світ

Важливе місце в історії регіону посідає Паратетіс — велика система морських басейнів, яка сформувалася внаслідок геологічних змін у Центральній та Східній Європі й Західній Азії.

У різні періоди ця система мала різний ступінь зв’язку зі світовим океаном. Її водойми поступово ізолювалися, змінювали солоність, рівень води та видовий склад організмів.

Чорноморський басейн успадкував частину цієї складної історії.

Саме тому в сучасному Чорному морі можна знайти види, що мають різне еволюційне походження: середземноморське, бореальне — пов’язане з холоднішими морями, прісноводне та локальне, сформоване в умовах тривалої ізоляції.

Це одна з причин, чому біологічна різноманітність Чорного моря має власні особливості.

1.3. Чорне море було озером?

Так. Протягом окремих геологічних періодів Чорноморський басейн існував як ізольована або майже ізольована водойма з переважно прісною чи слабосолоною водою.

Під час льодовикових періодів рівень Світового океану суттєво знижувався. Зв’язок із Середземним морем через протоки Босфор і Дарданелли міг перериватися, а водний баланс Чорноморського басейну визначався насамперед річковим стоком, опадами та випаровуванням.

У тепліші періоди рівень Світового океану підвищувався, а зв’язок із Середземним морем відновлювався.

Однією з найвідоміших наукових дискусій є гіпотеза про масштабне затоплення Чорноморського басейну приблизно 7–9 тисяч років тому.

У 1990-х роках геологи Вільям Раян і Волтер Пітман висунули гіпотезу, що після підняття рівня Середземного моря солона вода прорвала природний бар’єр у районі Босфору та швидко затопила прісноводне озеро. За їхньою версією, це могло бути масштабне катастрофічне явище, яке іноді пов’язують із переказами про Великий потоп.

Однак ця гіпотеза не є остаточно доведеним фактом.

Подальші дослідження донних відкладів, берегових ліній, геологічних структур і радіовуглецевих датувань запропонували альтернативні сценарії. Частина науковців вважає, що перехід до сучасного морського режиму був поступовішим, а в певні періоди вода з Чорного моря навіть продовжувала витікати в напрямку Середземного моря.

Огляд досліджень 1997–2021 років, опублікований у журналі Earth-Science Reviews у 2022 році, аргументує, що наявні дані не підтверджують популярний сценарій раптового катастрофічного затоплення, а краще узгоджуються з гіпотезою тривалішого водообміну.

Тому історію Чорного моря не варто зводити до одного потопу. Його перехід від озерного до морського режиму був частиною складної взаємодії клімату, рівня Світового океану та геологічної будови проток.

1.4. Коли Чорне море стало таким, яким ми його знаємо

Сучасний зв’язок Чорного моря із Середземним океанічним басейном забезпечує система проток:

  • Босфор з’єднує Чорне море з Мармуровим;
  • Дарданелли з’єднують Мармурове море з Егейським;
  • Егейське море є частиною Середземного.

На північному сході через Керченську протоку Чорне море сполучається з Азовським морем.

Ці протоки мають вирішальне значення для водообміну, солоності, циркуляції та міграції морських організмів.

Чорне море отримує значну кількість прісної води з річок, зокрема Дунаю, Дніпра, Дністра, Дону, Південного Бугу та інших водотоків.

Водночас через Босфор відбувається двошаровий водообмін: менш солона чорноморська вода виходить у верхньому шарі, а солоніша середземноморська вода надходить у глибшому.

Саме ця особливість стала однією з головних причин незвичайної будови Чорного моря.


2. ЧОМУ ЧОРНЕ МОРЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ЧОРНИМ?

Здавалося б, відповідь очевидна: вода темна, море іноді виглядає майже чорним, особливо перед штормом.

Але історія назви значно цікавіша.

2.1. Давньогрецький Понт Евксинський

У давньогрецьких джерелах Чорне море називали Понтом Евксинським — Pontus Euxinus.

Ця назва перекладається приблизно як «Гостинне море».

Однак раніше в грецькій традиції існувала інша назва — Pontus Axeinus, яку трактували як «Негостинне море».

Чому така різниця?

Для давніх мореплавців Чорне море було непростим для навігації. Шторми, сильні течії, тумани, складні берегові умови та обмежені знання про місцеву географію створювали серйозні небезпеки.

Тому назва «Негостинне море» могла відображати ставлення мореплавців до його складних умов.

Згодом назву змінили на протилежну — «Гостинне море». Такий евфемізм, тобто заміна неприємної назви на позитивну, був поширеним явищем у давній культурі.

2.2. Звідки взялося слово «чорне»?

Сучасна назва «Чорне море» поширилася в середньовіччі. Її походження залишається предметом історико-лінгвістичних дискусій.

Одна з відомих наукових версій пов’язує назви морів із давньою системою кольорового позначення сторін світу.

У деяких традиціях:

  • чорний або темний асоціювався з північчю;
  • червоний — із півднем;
  • білий — із заходом;
  • зелений або блакитний — зі сходом.

За цією версією, «Чорне море» могло означати північне море щодо інших територій і водойм.

Дослідник Рюдігер Шмітт в енциклопедичній статті Black Sea для Encyclopaedia Iranica розглядає саме таку індоіранську традицію кольорових позначень.

Існують також інші версії. Частина дослідників пов’язує поширення назви з тюркськими народами, зокрема з традицією позначення напрямків кольорами. Інші звертають увагу на середньовічні угорські, хозарські, булгарські та куманські джерела.

Отже, єдиної остаточно доведеної етимології сучасної назви немає.

Але одну річ можна стверджувати впевнено: море назвали чорним не тому, що його вода постійно має чорний колір.

2.3. Чи справді вода Чорного моря чорна?

Ні. Колір води залежить від освітлення, глибини, прозорості, кількості завислих частинок, планктону, водоростей і погодних умов.

У сонячний день вода може бути блакитною, синьою або зеленкуватою. Під час шторму вона темніє, а на мілководді може набувати зеленуватого чи бурого відтінку.

На великих глибинах світло майже не проникає, тому вода візуально стає дуже темною.

Проте це лише частина пояснення. Історичну назву не можна надійно вивести з кольору води.


3. УНІКАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧОРНОГО МОРЯ: МОРЕ З ДВОМА СВІТАМИ

Чорне море має одну з найбільш незвичайних вертикальних структур серед великих морських басейнів.

Його особливість полягає в тому, що верхні й глибинні води майже не перемішуються.

3.1. Розміри та основні характеристики

Основні фізико-географічні параметри Чорного моря:

ПоказникОрієнтовне значення
Площаблизько 423 000 км²
Об’єм водиблизько 547 000 км³
Максимальна глибинаблизько 2 212 м
Середня глибинаблизько 1 300 м
Середня солоність поверхневих водприблизно 17–18‰
Протяжність берегової лініїблизько 4 700 км

Значення можуть дещо відрізнятися залежно від методики вимірювання та того, які саме межі басейну враховують.

Чорне море омиває береги України, Болгарії, Грузії, Румунії, Туреччини та Росії.

Його площа приблизно дорівнює території Швеції, а максимальна глибина перевищує два кілометри.

Але найцікавіше починається не на поверхні, а під нею.

3.2. Чому Чорне море розшароване

У більшості морів вода постійно перемішується під впливом вітру, течій, охолодження та інших процесів.

У Чорному морі ситуація інша.

Верхній шар має меншу солоність, оскільки отримує значні обсяги прісної води від річок та опадів.

Глибші води солоніші, адже надходять із Середземного моря через Босфор.

Солона вода має більшу густину, ніж менш солона. Тому вона опускається нижче, а легші поверхневі води залишаються нагорі.

Між цими шарами формується стійка межа — пікноклін, тобто зона різкої зміни густини води.

Вона перешкоджає вертикальному перемішуванню.

У результаті поверхневі води отримують кисень із атмосфери та завдяки фотосинтезу водоростей і фітопланктону, а глибинні води практично не поповнюються киснем.

3.3. Сірководнева зона: чому більша частина моря майже без життя

Це одна з найвідоміших особливостей Чорного моря.

У глибинних водах накопичується сірководень — токсична хімічна сполука, яка утворюється внаслідок діяльності мікроорганізмів за відсутності кисню.

Органічні рештки, що осідають на дно, розкладаються. У глибинних безкисневих умовах бактерії використовують сульфати замість кисню, утворюючи сірководень.

За оцінками біогеохімічних досліджень, кисень присутній переважно у верхньому шарі приблизно до 100–150 метрів, хоча реальна глибина кисневої межі змінюється залежно від району та умов.

Близько 87% об’єму Чорного моря припадає на безкисневі води, у яких присутній сірководень.

Це означає, що більшість його глибинного об’єму непридатна для життя звичних багатоклітинних морських організмів.

Важливо: сірководень не означає, що все Чорне море отруйне або що він постійно виходить на поверхню. Він зосереджений у глибинних шарах, відокремлених від поверхневих вод.

У верхніх шарах, де є кисень, існує повноцінна морська екосистема.

3.4. Чи може сірководень піднятися на поверхню?

Теоретично зміни вертикальної структури води можуть впливати на межу між кисневими та безкисневими шарами.

Проте популярні сценарії про неминучий «вибух Чорного моря» або раптове отруєння всього узбережжя сірководнем не мають достатнього наукового підтвердження.

Глибинна сірководнева зона є природною характеристикою Чорного моря, а не новою екологічною катастрофою.

Водночас порушення водного балансу, потепління, зміни циркуляції та збільшення органічного забруднення можуть впливати на кисневий режим верхніх вод і прибережних зон.

Саме ці процеси потребують систематичного моніторингу.

3.5. Чому Чорне море таке вразливе до забруднення

Чорне море є напівзамкненим басейном. Воно має обмежений водообмін із Середземним морем, а його глибинні води оновлюються дуже повільно.

Це означає, що забруднювальні речовини, які потрапили в море, можуть залишатися в його екосистемі тривалий час.

Річки приносять у море не лише прісну воду, а й:

  • залишки добрив;
  • пестициди;
  • промислові стоки;
  • важкі метали;
  • побутові стічні води;
  • пластик і мікропластик;
  • органічні речовини.

Особливо важливу роль відіграє Дунай — одна з найбільших річок Європи. Через нього до північно-західної частини Чорного моря надходить значна частина поживних речовин і забруднювачів із великого водозбірного басейну.

Тобто екологічний стан Чорного моря залежить не лише від держав, які мають безпосередній вихід до його узбережжя. Він залежить від діяльності людей далеко вглибині європейського континенту.


4. ХТО ЖИВЕ В ЧОРНОМУ МОРІ: ВІД МІКРОСКОПІЧНИХ ОРГАНІЗМІВ ДО ДЕЛЬФІНІВ

Попри величезну безкисневу глибинну зону, верхні води Чорного моря населені великою кількістю живих організмів.

Біорізноманіття тут нижче, ніж у Середземному морі. За даними Чорноморської комісії, видовий склад фауни Чорного моря приблизно втричі бідніший порівняно із Середземним. Однак це не робить його екосистему менш важливою.

Навпаки, багато місцевих видів пристосувалися до особливих умов солоності, температури та кисневого режиму.

4.1. Планктон — основа морського життя

Планктон — це сукупність організмів, які дрейфують у товщі води та не здатні самостійно протистояти течіям.

Його поділяють на дві великі групи.

Фітопланктон — мікроскопічні водорості та інші фотосинтезувальні організми. Вони використовують сонячне світло, поглинають вуглекислий газ і виробляють органічну речовину та кисень.

Зоопланктон — дрібні тваринні організми, личинки риб, ракоподібні та інші істоти, які живляться фітопланктоном або іншими компонентами планктону.

Планктон є фундаментом харчових ланцюгів Чорного моря.

Ним живляться дрібні риби, личинки багатьох видів, медузи та інші морські організми.

Зміни кількості планктону можуть впливати на всю екосистему — від чисельності риб до стану морських ссавців.

4.2. Водорості та морські рослини

У Чорному морі поширені зелені, бурі та червоні водорості.

Особливе значення мають підводні рослинні угруповання, зокрема морська трава зостера (Zostera).

На відміну від водоростей, зостера є справжньою квітковою рослиною. Вона утворює підводні луки, які:

  • створюють середовище для дрібних риб і безхребетних;
  • слугують місцем живлення та укриттям;
  • стабілізують донні відклади;
  • зменшують каламутність води;
  • беруть участь у накопиченні органічного вуглецю.

Зостерові луки є важливими оселищами для морської фауни.

Їхнє скорочення через забруднення, замулення, будівництво та інші чинники негативно впливає на біорізноманіття.

4.3. Мідії, устриці, рапани та інші молюски

Чорне море населене численними видами молюсків.

Серед них:

  • чорноморська мідія;
  • устриці;
  • морські равлики;
  • двостулкові молюски;
  • головоногі молюски, зокрема восьминоги в окремих районах.

Мідії відіграють важливу екологічну роль. Вони фільтрують воду, затримуючи завислі частинки та мікроорганізми, і створюють середовище для інших організмів.

Але є й інша сторона: молюски можуть накопичувати забруднювачі у своїх тканинах. Тому їх використовують у науковому моніторингу стану морського середовища.

Особливу увагу привертає рапана (Rapana venosa) — великий хижий морський равлик, який походить із Тихоокеанського регіону.

Він потрапив до Чорного моря внаслідок перенесення личинок суднами та закріпився в новому середовищі.

Рапана живиться двостулковими молюсками, зокрема мідіями та устрицями. Її поширення стало одним із факторів зміни структури донних угруповань.

4.4. Риби Чорного моря

Чорне море має різноманітний рибний світ. Частина видів живе тут постійно, інші мігрують між морем, лиманами та річками.

До відомих представників належать:

Кефалеві. Це кілька видів риб, які живляться органічними рештками, водоростями та дрібними безхребетними. Вони мають важливе промислове значення.

Хамса, або європейський анчоус. Одна з найважливіших промислових риб регіону. Утворює великі зграї та є важливою ланкою харчового ланцюга.

Шпрот. Невелика пелагічна риба, яка живиться планктоном і є кормом для більших хижаків.

Ставрида. Активна хижа риба, що живиться дрібною рибою та безхребетними.

Камбала-калкан. Велика донна риба, яка має значну промислову цінність.

Осетрові. До басейну Чорного моря належать кілька видів осетрових, які використовують річки для нересту або міграцій. Їхні популяції зазнали сильного скорочення через дамби, забруднення, руйнування нерестовищ і браконьєрство.

Морський коник. Незвичайний представник морської фауни, який мешкає серед водоростей і підводної рослинності. Його існування залежить від збереження прибережних оселищ.

4.5. Медузи: не лише неприємність для відпочивальників

У Чорному морі мешкають кілька видів медуз.

Серед найвідоміших:

  • аурелія (Aurelia aurita);
  • корнерот (Rhizostoma pulmo).

Медузи є частиною природного харчового ланцюга. Вони споживають планктон та дрібні організми, а самі стають кормом для деяких риб і морських черепах, які можуть заходити до басейну.

Масове збільшення кількості медуз може бути пов’язане зі змінами умов середовища, зокрема з коливаннями чисельності планктону, температури, солоності та тиском на природних конкурентів.

Однак не кожне масове скупчення медуз є ознакою екологічної катастрофи. Для висновків потрібні тривалі спостереження.

4.6. Дельфіни Чорного моря

Один із найвідоміших символів Чорного моря — дельфіни.

У його водах мешкають три основні види китоподібних, які мають локальні чорноморські форми:

  1. Афаліна чорноморська (Tursiops truncatus ponticus).
  2. Дельфін-білобочка чорноморський (Delphinus delphis ponticus).
  3. Морська свиня, або азовка (Phocoena phocoena relicta).

Вони відрізняються розмірами, способом життя, харчуванням і поведінкою.

Афаліни зазвичай мають масивніше тіло, характерний короткий дзьоб і добре розвинені соціальні зв’язки.

Білобочки часто утворюють великі групи та активно пересуваються відкритими водами.

Морські свині значно менші за дельфінів і мають іншу форму голови та морди. Вони менш помітні, але відіграють важливу роль у прибережних екосистемах.

Ці тварини є хижаками верхніх рівнів харчового ланцюга. Їхній стан багато в чому відображає здоров’я морської екосистеми.

У 2024 році журнал Frontiers in Marine Science опублікував результати масштабного авіаційного дослідження китоподібних Чорного моря, проведеного в межах проєкту CeNoBS.

У 2019 році дослідники обстежили 7 344 км маршрутів над акваторією п’яти країн і зафіксували 1 744 спостереження китоподібних.

Модельні оцінки чисельності, не скориговані на ймовірність виявлення та доступність тварин для спостереження, становили:

  • близько 108 283 білобочки;
  • близько 22 720 афалін;
  • близько 93 808 морських свиней.

Ці числа не можна трактувати як точний перепис усіх тварин. Це модельні оцінки, отримані за результатами конкретного дослідження, проведеного влітку 2019 року.

Водночас вони стали важливою базою для оцінювання стану популяцій і планування природоохоронних заходів.

4.7. Чорноморський тюлень-монах: вид, який ми майже втратили

Тюлень-монах (Monachus monachus) — один із найрідкісніших морських ссавців світу.

Історично він мешкав у різних районах Чорного та Середземного морів. Проте через полювання, знищення місць розмноження, туризм, рибальство та інші чинники його чисельність різко скоротилася.

Сьогодні основні відомі популяції виду пов’язані передусім із Середземним морем і прилеглими районами Атлантики. У Чорноморському регіоні його присутність надзвичайно рідкісна.

Тому не варто уявляти тюленя-монаха як звичайного мешканця сучасного українського узбережжя. Це радше символ того, наскільки сильно людська діяльність може змінити природний світ.

4.8. Чому біорізноманіття Чорного моря особливе

Унікальність чорноморської фауни полягає не лише в окремих видах, а й у поєднанні різних біогеографічних груп.

Тут співіснують:

  • види середземноморського походження;
  • реліктові холодноводні організми;
  • прісноводні види, що потрапляють у море через річки;
  • ендемічні форми, які сформувалися в умовах регіональної ізоляції;
  • чужорідні види, занесені людиною.

Деякі місцеві організми мають широку толерантність до змін солоності, температури та кисневого режиму. Це допомагає їм переживати значні природні коливання.

Однак така пристосованість не означає, що екосистема може витримати будь-яке забруднення або руйнування середовища.


5. ГОЛОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЧОРНОГО МОРЯ

Екологічні проблеми Чорного моря не виникли вчора. Вони формувалися десятиліттями внаслідок промислового розвитку, інтенсивного сільського господарства, забруднення річок, надмірного рибальства, урбанізації узбережжя та недостатньої охорони природних територій.

5.1. Евтрофікація: коли надлишок поживних речовин шкодить морю

Евтрофікація — це процес надмірного збагачення води поживними речовинами, передусім сполуками азоту та фосфору.

На перший погляд, це може здаватися корисним: більше поживних речовин — більше водоростей і, відповідно, більше життя.

Але в морській екосистемі надлишок поживних речовин порушує природний баланс.

Основні джерела:

  • сільськогосподарські добрива;
  • стоки тваринницьких господарств;
  • недостатньо очищені побутові води;
  • промислові стоки;
  • забруднення річок;
  • атмосферне надходження оксидів азоту.

Коли поживних речовин стає забагато, фітопланктон може почати масово розмножуватися.

Так виникають інтенсивні цвітіння води.

Після відмирання великої кількості водоростей їхні рештки осідають на дно та розкладаються мікроорганізмами. У процесі розкладання споживається кисень.

Якщо його стає недостатньо, виникає гіпоксія — кисневе голодування води.

У важких випадках утворюються зони, де концентрація кисню настільки низька, що морські організми не можуть виживати.

Це може призводити до масової загибелі риб, молюсків та інших мешканців моря.

Особливо вразливою є північно-західна частина Чорного моря, куди надходить значна кількість річкових вод.

5.2. Забруднення промисловими та побутовими стоками

Чорне море приймає воду з величезного водозбірного басейну, який охоплює значну частину Європи.

Разом із річковою водою до нього потрапляють:

  • важкі метали;
  • нафтопродукти;
  • залишки промислових хімікатів;
  • пестициди;
  • фармацевтичні речовини;
  • мийні засоби;
  • побутові забруднювачі.

Особливу небезпеку становлять речовини, які повільно розкладаються та можуть накопичуватися в донних відкладах і тканинах організмів.

Важкі метали, наприклад ртуть, кадмій, свинець і мідь, можуть потрапляти в харчові ланцюги.

Це створює ризики не лише для морських організмів, а й для людей, які споживають забруднену рибу та морепродукти.

5.3. Пластик і мікропластик

Пластикове забруднення — одна з найпомітніших проблем Чорного моря.

Пластик потрапляє у воду з:

  • побутових відходів;
  • річкових стоків;
  • туристичних зон;
  • рибальських сіток і снастей;
  • судноплавства;
  • промислових майданчиків.

Під дією сонячного світла, хвиль і механічного стирання великі пластикові предмети поступово руйнуються на дрібні частинки.

Частинки розміром менше п’яти міліметрів називають мікропластиком.

Він може потрапляти в організми планктону, молюсків, риб та інших тварин.

Європейська комісія у звіті 2025 року про виконання заходів у межах Морської рамкової директиви звернула увагу на значне пластикове забруднення Чорного моря. За наведеними в документі даними, на чорноморських пляжах фіксували до 652 одиниць сміття на 100 метрів берегової лінії, а серед відходів особливо поширений одноразовий пластик.

У документі також наведено результати дослідження 2021 року, за якими сумарне хімічне забруднення Чорного моря було приблизно у 3–8 разів вищим, ніж у Середземному морі, та у 2–7 разів вищим, ніж у північно-східній Атлантиці.

Ці порівняння стосуються конкретного дослідження та його набору забруднювачів. Їх не слід сприймати як універсальний показник для кожної ділянки моря або кожної групи хімічних речовин.

5.4. Надмірний вилов риби

Рибальство є важливою частиною економіки чорноморських країн.

Але надмірний вилов може порушувати природний баланс популяцій.

Особливо вразливі види, які повільно ростуть, пізно досягають статевої зрілості або мають обмежені місця нересту.

Серед них — осетрові та деякі донні промислові риби.

Надмірний вилов призводить до:

  • скорочення чисельності популяцій;
  • зміни вікової структури;
  • зменшення кількості великих особин;
  • порушення харчових ланцюгів;
  • зниження генетичного різноманіття.

Окрему небезпеку становить незаконне рибальство, яке часто відбувається поза межами офіційного контролю.

5.5. Інвазивні види: коли чужий гість змінює всю екосистему

Інвазивні види — це організми, які потрапили за межі природного ареалу та почали активно поширюватися, завдаючи шкоди місцевим екосистемам.

Одним із найвідоміших прикладів у Чорному морі стала гребневик Mnemiopsis leidyi.

Цей організм походить із західної Атлантики. Його занесення до Чорного моря пов’язують із баластними водами суден.

Гребневик живиться зоопланктоном, ікрою та личинками риб.

У 1980-х роках його масове поширення стало одним із факторів різкого порушення харчових ланцюгів і скорочення кормової бази для промислових риб.

Згодом у Чорному морі з’явився інший гребневик — Beroe ovata, який живиться Mnemiopsis leidyi.

Це допомогло частково зменшити чисельність інвазивного виду.

Однак така природна взаємодія не означає повного відновлення екосистеми. Вона демонструє, наскільки складними можуть бути наслідки появи чужорідних видів.

Інший приклад — рапана, яка впливає на чисельність мідій та устриць.

5.6. Руйнування прибережних екосистем

Узбережжя Чорного моря — це не лише пляжі та курортні міста.

Тут існують:

  • лимани;
  • дельти річок;
  • солончаки;
  • лагуни;
  • очеретяні зарості;
  • підводні луки;
  • піщані коси;
  • скелясті береги;
  • водно-болотні угіддя.

Ці території є місцями розмноження, живлення та відпочинку для багатьох видів птахів, риб, земноводних і безхребетних.

Будівництво портів, дамб, доріг, готелів, промислових об’єктів, видобування піску та неконтрольована забудова узбережжя можуть призводити до втрати природних оселищ.

Особливо важливо зберігати дельти Дунаю, Дністра, Дніпра та інші водно-болотні комплекси, які мають міжнародне природоохоронне значення.


6. ЧОРНЕ МОРЕ ПІД ЧАС ВІЙНИ: НОВИЙ МАСШТАБ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЗАГРОЗИ

Війна завдає шкоди не лише людям, містам, інфраструктурі та економіці. Вона змінює природні системи, причому наслідки можуть проявлятися через роки після завершення бойових дій.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Чорне море стало одним із регіонів, де військова діяльність безпосередньо впливає на морське середовище.

Екологічні наслідки війни складно оцінити повністю. Частина акваторії залишається небезпечною для досліджень, доступ до окремих районів обмежений, а регулярний моніторинг ускладнений.

Саме тому важливо не видавати попередні оцінки за остаточні результати.

6.1. Нафтопродукти та хімічне забруднення

Під час бойових дій пошкоджуються судна, портова інфраструктура, склади пального та промислові об’єкти.

Внаслідок ударів можуть виникати пожежі, витоки пального, мастил та інших небезпечних речовин.

Нафта та нафтопродукти впливають на морські організми кількома шляхами:

  • утворюють плівку на поверхні води;
  • зменшують газообмін;
  • містять токсичні сполуки;
  • осідають на берегах і в донних відкладах;
  • можуть накопичуватися в тканинах організмів.

Особливо небезпечними є поліциклічні ароматичні вуглеводні — група хімічних сполук, частина яких має канцерогенні та мутагенні властивості.

У 2026 році в журналі Marine Pollution Bulletin було опубліковано дослідження українських науковців, присвячене воєнному забрудненню прибережних вод Чорного моря.

Дослідники поєднали кілька джерел інформації:

  • регулярні гідрохімічні спостереження за 2019–2025 роки;
  • аналіз пріоритетних забруднювачів у 2023–2025 роках;
  • хімічний аналіз нафтовмісних матеріалів, виявлених на узбережжі;
  • моделювання можливих шляхів перенесення забруднення.

Дослідження показало, що повномасштабна війна створила нові епізодичні шляхи надходження забруднювачів у прибережні води Одещини.

Це важливий приклад того, як наукові спостереження допомагають відокремити реальні забруднення від припущень про їхнє походження.

6.2. Вибухи та підводний шум

Морські тварини значною мірою залежать від звуку.

Для китоподібних він має вирішальне значення: вони використовують звукові сигнали для орієнтації, пошуку їжі, спілкування та виявлення перешкод.

Військові вибухи, робота сонарів, рух військових суден і підводні детонації створюють акустичне навантаження.

Наслідки можуть включати:

  • порушення орієнтації;
  • стресові реакції;
  • зміну поведінки;
  • порушення комунікації;
  • тимчасове або тривале витіснення з певних районів.

Для окремих видів сильні акустичні впливи можуть бути небезпечними для слухової системи.

Водночас важливо розрізняти науково підтверджений механізм впливу підводного шуму та конкретні оцінки кількості загиблих тварин. Без систематичних спостережень не можна достовірно визначити, скільки саме дельфінів загинуло від кожного вибуху чи військової операції.

6.3. Морські міни

Мінування Чорного моря створює небезпеку не лише для судноплавства.

Морські міни можуть:

  • вибухати під час контакту з суднами або іншими об’єктами;
  • дрейфувати під впливом течій;
  • пошкоджувати морські організми;
  • становити небезпеку для рибальських снастей;
  • ускладнювати роботи з моніторингу та відновлення морських екосистем.

Особливо складною проблемою є невизначеність місцезнаходження окремих мін і вибухонебезпечних предметів.

Вони можуть залишатися загрозою після припинення активних бойових дій.

Проте твердження про конкретні масштаби екологічного забруднення мінами потребують окремих досліджень. Сам факт мінування не дозволяє автоматично оцінити кількість пошкоджених оселищ або загиблих організмів.

6.4. Затоплені судна та військова техніка

Пошкоджені або затоплені судна можуть стати джерелами тривалого забруднення.

У корпусах можуть залишатися:

  • дизельне пальне;
  • мастила;
  • гідравлічні рідини;
  • фарби та покриття з небезпечними компонентами;
  • акумулятори;
  • хімічні матеріали;
  • інші технічні речовини.

Під час руйнування корпусів ці речовини можуть потрапляти у воду поступово.

Окремий ризик становлять боєприпаси та вибухонебезпечні матеріали.

Однак не кожне затоплене судно автоматично спричиняє масштабну екологічну катастрофу. Рівень небезпеки залежить від типу судна, його вантажу, кількості пального, стану корпусу, глибини та можливості локалізації витоків.

Тому кожен такий об’єкт потребує окремої технічної та екологічної оцінки.

6.5. Руйнування природоохоронних територій

Війна ускладнює охорону природних територій.

Науковці та природоохоронці можуть втрачати доступ до заповідних акваторій, місць гніздування птахів, лиманів і прибережних ландшафтів.

Військова діяльність може призводити до:

  • пожеж;
  • пошкодження рослинності;
  • руйнування ґрунтів;
  • забруднення води;
  • порушення сезонних міграцій;
  • знищення місць розмноження;
  • припинення природоохоронного моніторингу.

Особливо вразливими є території, де природні процеси вже були порушені попередньою господарською діяльністю.

6.6. Чи може війна мати і тимчасові позитивні екологічні наслідки?

У науковому огляді 2025 року Ecological Processes, присвяченому впливу російсько-української війни на біорізноманіття північного Чорного моря, дослідники звернули увагу на складний характер наслідків.

Окрім негативних впливів — вибухів, забруднення, пожеж, руйнування оселищ і затоплення територій — вони описали й тимчасове зменшення деяких антропогенних навантажень.

Через обмеження судноплавства, рибальства, тралення, туризму, будівництва та інших видів господарської діяльності в окремих районах знизився безпосередній тиск людини на морське середовище.

Це не означає, що війна корисна для природи.

Йдеться лише про те, що екосистема може реагувати на різні види людського впливу по-різному. Тимчасове припинення певної діяльності не компенсує токсичне забруднення, вибухи, руйнування оселищ і довготривалі наслідки бойових дій.


7. КАХОВСЬКА ГЕС: КАТАСТРОФА, ЯКА ДІСТАЛАСЯ ЧОРНОГО МОРЯ

6 червня 2023 року внаслідок руйнування Каховської ГЕС відбувся масштабний скид води з Каховського водосховища.

Ця подія стала однією з найбільших екологічних катастроф сучасної історії України.

Наслідки не обмежилися затопленням населених пунктів, руйнуванням сільськогосподарських угідь і втратою водних ресурсів. Величезний потік прісної води разом із забруднювачами досяг Дніпровсько-Бузького лиману та північно-західної частини Чорного моря.

7.1. Що потрапило до моря

Під час руйнування дамби в море могли потрапити:

  • донні відклади водосховища;
  • побутові стічні води;
  • промислові забруднювачі;
  • нафтопродукти;
  • залишки добрив;
  • пестициди;
  • відходи затоплених підприємств;
  • мертві тварини;
  • пластик і будівельне сміття.

Дослідники наголошують, що повний склад і обсяг усіх речовин, які потрапили до морської акваторії, встановити складно.

Частина забруднювачів могла переноситися на великі відстані, частина — осідати в донних відкладах, а частина — змінювати хімічний стан води.

7.2. Що показали супутникові дослідження

У березні 2025 року в журналі Communications Earth & Environment було опубліковано дослідження, присвячене біогеохімічній реакції північно-західної частини Чорного моря на руйнування Каховської ГЕС.

Автори поєднали супутникові знімки, гідрологічне моделювання та доступні результати польових вимірювань.

За оцінками дослідження:

  • руйнування дамби спричинило вихід приблизно 14,4 млрд м³ води;
  • вплив водного потоку охопив понад половину досліджуваної площі північно-західного Чорного моря;
  • концентрація хлорофілу-а та завислих частинок у певних районах перевищувала звичайний рівень більш ніж у 50 разів;
  • у прибережній зоні Одеси зафіксували значне збільшення концентрацій нітратів і фосфатів;
  • протягом тижня після катастрофи виникло інтенсивне цвітіння води, яке тривало приблизно 20 днів.

Ці результати свідчать, що наслідки руйнування дамби вийшли далеко за межі затопленої території.

7.3. Як прісна вода вплинула на морських мешканців

Для морських організмів важливе значення має солоність води.

Мешканці Чорного моря пристосовані до певного діапазону солоності. Різке її зниження може створювати сильний фізіологічний стрес.

У 2023 році науковці досліджували реакцію донних організмів у прибережних водах після надходження прісної води з Каховського водосховища.

У досліджених районах солоність на глибині 0–3 метри залишалася нижчою за 8‰ у період із червня до середини липня.

Було зафіксовано масову загибель інтродукованої мідії Mytilus galloprovincialis. За оцінкою авторів огляду, загинуло приблизно 39,6% її популяції в дослідженій зоні.

Загальна біомаса загиблих мідій усіх видів у цій зоні оцінювалася приблизно в 3 680 тонн.

Водночас місцевий вид мідії Mytilaster lineatus, який краще переносить коливання солоності, продемонстрував збільшення чисельності.

Цей приклад показує, що одна й та сама екологічна подія може по-різному впливати на різні види.

7.4. Загибель риби та порушення харчових ланцюгів

Після руйнування дамби до морської акваторії потрапила велика кількість прісноводної риби.

Частина риб загинула через різку зміну солоності, інші — через погіршення умов середовища.

Рештки загиблих організмів почали розкладатися, споживаючи кисень і змінюючи хімічний стан води.

Це могло впливати на планктон, донних безхребетних, риб і загалом на харчові ланцюги.

Важливо, що наслідки не обмежуються безпосередньою загибеллю риб. Втрата нерестовищ, кормової бази та природних місць існування може впливати на популяції протягом кількох поколінь.

7.5. Чи можна вже оцінити довготривалу шкоду?

Поки що ні — не повністю.

Дослідження 2025 року прямо вказує на необхідність подальшого моніторингу.

Військова ситуація обмежувала доступ науковців до окремих районів Дніпровсько-Бузького лиману та північно-західної частини Чорного моря.

Крім того, супутникові дані дозволяють оцінювати зміни поверхневих вод, але не дають повної інформації про стан глибинних шарів і донних відкладів.

Потрібні додаткові дослідження:

  • вмісту важких металів у донних відкладах;
  • стану планктону;
  • біорізноманіття донних організмів;
  • накопичення забруднювачів у рибі;
  • стану нерестовищ;
  • довготривалих змін у водних екосистемах.

Отже, наслідки катастрофи ще не завершилися. Частина з них може проявлятися поступово.


8. ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ ЧОРНЕ МОРЕ ПІД ВПЛИВОМ КЛІМАТУ

Війна — не єдиний фактор, який змінює Чорне море.

Глобальне потепління впливає на температуру води, сезонну циркуляцію, кисневий режим, розподіл видів та інтенсивність біологічних процесів.

8.1. Підвищення температури води

Підвищення температури може впливати на:

  • швидкість обміну речовин у морських організмів;
  • строки нересту;
  • міграції риб;
  • сезонне цвітіння фітопланктону;
  • поширення теплолюбних видів;
  • інтенсивність розкладання органічної речовини.

Тепліша вода утримує менше розчиненого кисню, ніж холодна.

Тому потепління може посилювати проблеми з кисневим режимом у тих районах, які вже мають високий рівень органічного навантаження.

8.2. Зміни циркуляції та стратифікації

Температура й солоність впливають на густину води.

Якщо поверхневий шар стає теплішим або змінюється його солоність, це може посилювати чи послаблювати вертикальне перемішування.

Для Чорного моря, де водна товща вже має стійке розшарування, такі зміни мають особливе значення.

Вони можуть впливати на перенесення кисню, поживних речовин і забруднювачів.

8.3. Зміщення ареалів морських організмів

У міру зміни температурних умов деякі види можуть розширювати ареал, інші — скорочувати його.

Теплолюбні види можуть з’являтися в районах, де раніше умови були для них менш сприятливими.

Холодноводні організми, навпаки, можуть втрачати придатні місця існування.

Для рибальства це означає зміну доступності промислових видів, сезонів їхньої появи та структури уловів.

8.4. Підняття рівня моря та ерозія узбережжя

Підняття глобального рівня моря може впливати на низькі прибережні території, лимани, дельти та піщані коси.

Разом із природними процесами та господарською діяльністю це може посилювати берегову ерозію, підтоплення і втрату водно-болотних угідь.

Для України особливо важливими є дельти Дунаю та Дністра, а також низькі ділянки північно-західного узбережжя.


9. ЧИ МОЖЕ ЧОРНЕ МОРЕ ВІДНОВИТИСЯ?

Так, природні екосистеми мають здатність до відновлення. Але цей процес не є автоматичним і не відбувається однаково швидко в усіх районах.

Чорноморська комісія повідомляє про окремі позитивні тенденції, які спостерігалися завдяки міжнародній співпраці та природоохоронним заходам:

  • зменшення надходження деяких пріоритетних забруднювачів;
  • скорочення обсягів недостатньо очищених стічних вод;
  • зменшення кількості та обсягів окремих нафтових розливів;
  • зниження концентрацій фосфору порівняно з попередніми десятиліттями;
  • послаблення інтенсивності деяких цвітінь води;
  • зростання кормового зоопланктону;
  • часткове відновлення окремих рибних запасів.

Проте комісія наголошує: ці позитивні зміни нестабільні, а загальний екологічний стан моря залишається проблемним.

9.1. Що потрібно для відновлення

1. Очищення стічних вод.

Модернізація каналізаційних систем і очисних споруд має бути одним із головних пріоритетів.

2. Контроль сільськогосподарських стоків.

Необхідно зменшувати потрапляння добрив і пестицидів у річки, використовувати точніше внесення добрив та створювати захисні прибережні смуги.

3. Боротьба з незаконним виловом.

Потрібні ефективний контроль, науково обґрунтовані квоти, охорона нерестовищ і відновлення популяцій рідкісних видів.

4. Захист природних оселищ.

Особливу увагу потрібно приділяти дельтам річок, лиманам, морським лукам, заповідним територіям і місцям розмноження птахів.

5. Контроль інвазивних видів.

Важливо запобігати новим занесенням чужорідних організмів, зокрема через баластні води суден.

6. Систематичний моніторинг.

Без регулярних вимірювань неможливо оцінити реальний стан моря та ефективність природоохоронних заходів.

7. Міжнародна співпраця.

Чорне море не належить одній державі. Забруднення, течії, міграції риб і морських ссавців не зупиняються на державних кордонах.

Тому відновлення його екосистеми потребує спільних дій усіх країн регіону.

9.2. Хто займається захистом Чорного моря

Важливу роль відіграють міжнародні та національні структури.

Комісія із захисту Чорного моря від забруднення — міжурядовий орган, створений у межах Бухарестської конвенції 1992 року.

Європейська комісія — підтримує дослідження, моніторинг і природоохоронні програми в межах європейської екологічної політики.

Програма ООН з навколишнього середовища (UNEP) — бере участь у міжнародних екологічних оцінках і природоохоронних ініціативах.

Світовий банк — підтримує програму Blueing the Black Sea, спрямовану на регіональне управління морськими ресурсами, зменшення забруднення та відновлення екосистем.

Наукові установи України — зокрема Інститут морської біології НАН України та Український науковий центр екології моря — здійснюють дослідження біорізноманіття, гідрохімічного стану, забруднення та змін морського середовища.

9.3. Чому важливо відновлювати море саме зараз

Відновлення екосистеми не можна відкладати до моменту, коли війна завершиться.

Частина природних процесів потребує тривалого часу. Якщо не збирати дані сьогодні, завтра ми можемо втратити можливість точно визначити, що саме стало причиною певних змін.

Тому необхідно вже зараз:

  • зберігати всі доступні результати моніторингу;
  • використовувати супутникові спостереження;
  • документувати випадки забруднення;
  • розробляти плани відновлення;
  • зберігати природоохоронні території;
  • готувати програми очищення та відновлення після війни.

Морська екосистема не має політичного календаря. Вона змінюється щодня.


10. ЧОРНЕ МОРЕ ТА УКРАЇНА: НЕ ЛИШЕ ПРИРОДНИЙ РЕСУРС, А Й ЧАСТИНА НАШОЇ БЕЗПЕКИ

Для України Чорне море має стратегічне значення.

Це:

  • транспортні коридори;
  • порти;
  • рибальство;
  • туризм;
  • морські природоохоронні території;
  • водні ресурси;
  • біорізноманіття;
  • важливий елемент кліматичної системи регіону.

Екологічний стан моря безпосередньо впливає на економіку прибережних громад, здоров’я людей, продовольчу безпеку та майбутнє морського господарства.

Війна показала, наскільки тісно пов’язані екологічна та національна безпека.

Пошкодження портів, мінування, обмеження судноплавства, забруднення та руйнування Каховської ГЕС мають наслідки, які виходять далеко за межі конкретних військових операцій.

Особливо важливо, щоб екологічні збитки були належним чином задокументовані.

Для цього потрібні:

  • наукові вимірювання;
  • супутникові дані;
  • лабораторні аналізи;
  • незалежні експертні оцінки;
  • фіксація джерел забруднення;
  • довготривалі спостереження за популяціями;
  • міжнародна співпраця.

Без цього буде складно визначити реальні масштаби шкоди, розробити програми відновлення та обґрунтувати вимоги щодо компенсації екологічних збитків.


ВИСНОВОК. МОРЕ, ЯКЕ ПАМ’ЯТАЄ МІЛЬЙОНИ РОКІВ, АЛЕ НЕ МОЖЕ ВИТРИМАТИ ВСЕ

Чорне море формувалося мільйони років. Воно пережило геологічні трансформації, коливання рівня води, зміни клімату, періоди ізоляції та відновлення зв’язку зі світовим океаном.

Його унікальна будова зробила його одним із найцікавіших морських басейнів планети. Тут існує незвичайний водний баланс, стійке розшарування води, глибинна сірководнева зона та особливий світ організмів, пристосованих до мінливих умов.

Але природна стійкість не означає невразливості.

Протягом останніх десятиліть Чорне море зазнало значного антропогенного навантаження. Забруднення, евтрофікація, надмірний вилов, інвазивні види та руйнування природних оселищ поступово змінюють його екосистему.

Російська війна проти України додала нові небезпеки: вибухи, нафтове та хімічне забруднення, мінування, затоплення суден, руйнування природоохоронних територій і катастрофу Каховської ГЕС.

Ми ще не знаємо повного масштабу цієї шкоди. Деякі наслідки вже зафіксовані науковцями, інші потребуватимуть років досліджень.

Але вже сьогодні зрозуміло: захист Чорного моря — це не лише питання чистих пляжів або збереження риби. Це питання біорізноманіття, продовольчої безпеки, здоров’я людей, економічного майбутнього та екологічної відповідальності.

І, мабуть, найважливіше — не сприймати море як нескінченний ресурс, який здатен самостійно поглинути будь-яку кількість забруднення.

До речі, щодо легенди про те, що Чорне море викопали українці.

Наукових доказів цього, звісно, немає. Геологічна історія басейну значно давніша за появу людства.

Але якщо вже ми не викопували це море, то маємо хоча б не дозволити перетворити його на величезне сховище людської безвідповідальності.

Бо Чорне море — не просто географічний об’єкт на карті. Це жива екосистема, від якої залежить майбутнє цілого регіону.

І зберегти її — наша спільна відповідальність.


ДЖЕРЕЛА ТА НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА

Нижче наведено основні наукові й офіційні джерела, використані для підготовки матеріалу. Це не повний каталог усіх публікацій про Чорне море, а добірка ключових праць, міжнародних оцінок і досліджень, які підтверджують наведені факти.

  1. Black Sea Commission. The Black Sea Environment. Офіційна інформація про екологічний стан моря, евтрофікацію, забруднення, біорізноманіття та тенденції відновлення.
    https://www.blackseacommission.org/The%20Black%20Sea/Environment/
  2. Black Sea Commission. Convention on the Protection of the Black Sea Against Pollution and Official Documents. Бухарестська конвенція та протоколи щодо захисту морського середовища.
    https://www.blackseacommission.org/Official%20Documents/
  3. European Commission, Directorate-General for Environment. A New Model of the Black Sea Ecosystem Provides a Valuable Baseline for Policy and Assessment, 24 July 2025. Огляд моделі Blue2, змін біомаси та впливу людської діяльності на екосистему.
    https://environment.ec.europa.eu/news/new-model-black-sea-ecosystem-provides-valuable-baseline-policy-and-assessment-2025-07-24_en
  4. European Commission. Commission’s Assessment of the Member States’ Programmes of Measures as Updated under Article 17 of the Marine Strategy Framework Directive, 2025. Дані щодо забруднення, пластикових відходів і стану біорізноманіття Чорного моря.
    https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A52025DC0003
  5. World Bank. Blueing the Black Sea Program (BBSEA), 27 February 2025. Регіональна програма зменшення забруднення, відновлення екосистем і сталого управління морськими ресурсами.
    https://www.worldbank.org/en/brief/2025/02/27/blueing-the-black-sea-program-bbsea
  6. Ryan, W. B. F., Major, C. O., Lericolais, G., Goldstein, S. L. Catastrophic Flooding of the Black Sea. Annual Review of Earth and Planetary Sciences, 2003. Огляд геологічних доказів та гіпотези катастрофічного затоплення Чорноморського басейну.
    https://doi.org/10.1146/annurev.earth.31.100901.141249
  7. Earth-Science Reviews. Persistent Holocene Outflow from the Black Sea to the Eastern Mediterranean Sea Still Contradicts the Noah’s Flood Hypothesis, 2022. Огляд наукових даних про водообмін між Чорним і Середземним морями в голоцені.
    https://doi.org/10.1016/j.earscirev.2022.103960
  8. Journal of Historical Geography. Osman Karatay. On the Origins of the Name for the Black Sea, 2011. Наукове дослідження походження назви Чорного моря.
    https://doi.org/10.1016/j.jhg.2010.08.018
  9. Encyclopaedia Iranica. Rüdiger Schmitt. Black Sea. Історія назви, античні найменування та версії походження терміна.
    https://www.iranicaonline.org/articles/black-sea/
  10. Frontiers in Marine Science. Paiu et al. Density and Abundance Estimates of Cetaceans in the Black Sea Through Aerial Surveys (ASI/CeNoBS), 2024. Наукова оцінка чисельності трьох видів китоподібних Чорного моря.
    https://doi.org/10.3389/fmars.2024.1248950
  11. Kvach et al. Biodiversity Effects of the Russia–Ukraine War and the Kakhovka Dam Destruction: Ecological Consequences and Predictions for Marine, Estuarine, and Freshwater Communities in the Northern Black Sea. Ecological Processes, 2025. Науковий огляд наслідків війни та руйнування Каховської ГЕС для водних екосистем.
    https://doi.org/10.1186/s13717-025-00577-1
  12. Jiang et al. The Biogeochemical Response of the North-Western Black Sea to the Kakhovka Dam Breach. Communications Earth & Environment, 2025. Дослідження впливу катастрофи на хімічні та біологічні показники північно-західної частини Чорного моря.
    https://doi.org/10.1038/s43247-025-02153-z
  13. Shumilova et al. Environmental Effects of the Kakhovka Dam Destruction by Warfare in Ukraine. Science, 2025. Міжнародна наукова оцінка екологічних наслідків руйнування Каховської ГЕС.
    https://doi.org/10.1126/science.adn8655
  14. Spears et al. A Rapid Environmental Risk Assessment of the Kakhovka Dam Breach During the Ukraine Conflict. Nature Ecology & Evolution, 2024. Оцінка ризиків для природних оселищ та біорізноманіття після руйнування дамби.
    https://doi.org/10.1038/s41559-024-02373-0
  15. Marine Pollution Bulletin. Komorin et al. War-Related Pollution in Black Sea Coastal Waters: Hydrochemistry, Priority Pollutant Profiles and Shoreline Oil Backtracking, 2026. Українське дослідження хімічного забруднення прибережних вод у період повномасштабної війни.
    https://doi.org/10.1016/j.marpolbul.2026.119835
  16. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. The Black Sea as an Extreme Habitat of Earth’s Ocean: Biogeochemical Functioning, Unique Ecosystems, and Astrobiological Relevance, 2025. Огляд унікальної біогеохімії, безкисневих глибинних вод і екосистем Чорного моря.
    https://doi.org/10.1146/annurev-earth-032524-011942
  17. European Environment Agency / UNEP. Black Sea Environmental Assessment. Фізико-географічні характеристики, водний баланс і загальні екологічні особливості Чорного моря.
    https://www.vliz.be/imisdocs/publications/259141.pdf

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Прокрутка до верху