США ТА ІРАН: ІСТОРІЯ ПРОТИСТОЯННЯ, ВІЙНА ЗА ВПЛИВ, РОСІЙСЬКІ «ШАХЕДИ» ТА ЦІНА ПАЛЬНОГО. ХТО ЗА ЩО ВІДПОВІДАЄ?

США ТА ІРАН: ІСТОРІЯ ПРОТИСТОЯННЯ, ВІЙНА ЗА ВПЛИВ, РОСІЙСЬКІ «ШАХЕДИ» ТА ЦІНА ПАЛЬНОГО. ХТО ЗА ЩО ВІДПОВІДАЄ?

Як стародавня Персія стала Ісламською Республікою, чому відносини Тегерана і Вашингтона перетворилися на десятиліття ворожнечі, яку роль Іран відіграв у війні Росії проти України та чому конфлікт на Близькому Сході відчуває кожен, хто заправляє автомобіль.

ВСТУП. КОЛИ КОНФЛІКТ НА ІНШОМУ КІНЦІ СВІТУ СТАЄ НАШОЮ ПРОБЛЕМОЮ

Близький Схід знову опинився в центрі глобальної кризи. США та Іран, які десятиліттями перебували у стані політичного, економічного та військового протистояння, у 2026 році перейшли до прямої збройної конфронтації. Військові удари, атаки у відповідь, загроза судноплавству в Ормузькій протоці, перебої з постачанням енергоносіїв і дипломатичні спроби зупинити ескалацію — усе це вже має наслідки далеко за межами регіону.

Для України ця історія має особливе значення.

Іран — не просто держава, яка конфліктує зі Сполученими Штатами. Це країна, яка передала Росії ударні безпілотники Shahed, що стали одним із найболючіших інструментів російської повітряної кампанії проти українських міст, енергетики та цивільної інфраструктури.

Саме іранські розробки стали основою для російських «Гераней», а згодом Росія налагодила власне виробництво цих безпілотників, поступово адаптуючи їх до своїх потреб.

Водночас не можна розглядати нинішню кризу лише через призму російсько-української війни. Іран має власну складну історію, власні політичні амбіції, внутрішні суперечності, економічні проблеми та конфлікти із сусідами. США, зі свого боку, також мають довгу історію втручання в політику регіону, суперечливих рішень і військових операцій, наслідки яких нерідко виявлялися протилежними очікуваним.

Щоб зрозуміти, чому ситуація дійшла до нинішньої точки, потрібно розглянути її ширше.

І головне — не плутати відповідальність іранського політичного режиму з відповідальністю всього іранського суспільства, так само як не варто ототожнювати політику американської адміністрації з позицією кожного громадянина США.


1. ІРАН: КРАЇНА З ТИСЯЧОЛІТНЬОЮ ІСТОРІЄЮ ТА СКЛАДНОЮ ПОЛІТИЧНОЮ ІДЕНТИЧНІСТЮ

Перш ніж говорити про конфлікт із США, варто відповісти на просте запитання: що це за країна — Іран?

Іран розташований у Західній Азії, межує з Іраком, Туреччиною, Вірменією, Азербайджаном, Туркменістаном, Афганістаном і Пакистаном. На півночі має вихід до Каспійського моря, а на півдні — до Перської та Оманської заток.

Його географічне положення має стратегічне значення: через регіон проходять важливі транспортні та енергетичні маршрути, а поблизу розташовані одні з найбільших у світі запасів нафти й природного газу.

Проте Іран — це значно більше, ніж нафта, пустелі, ядерна програма та новини про ракети.

Це одна з найдавніших цивілізацій світу.

1.1. Персія — імперія, яка формувала історію світу

Сучасний Іран має глибоке історичне коріння. Упродовж багатьох століть європейці називали цю країну Персією, хоча її населення використовувало назву Іран.

Однією з найвідоміших держав давнини була імперія Ахеменідів, заснована Киром II Великим приблизно у VI столітті до нашої ери.

За правління Дарія I та його наступників Перська імперія стала однією з найбільших держав стародавнього світу. Вона охоплювала величезні території від Малої Азії та Єгипту до Центральної Азії й долини Інду.

Перська держава мала складну систему управління, розвинену адміністрацію, мережу доріг, поштову систему, податкову організацію та механізми управління різними народами.

Одним із відомих історичних принципів Ахеменідів була відносна релігійна й культурна терпимість до підкорених народів. Це не означало сучасної рівності чи демократії, але дозволяло імперії управляти різноманітними територіями без повного знищення місцевих традицій.

У 330 році до нашої ери Перську імперію завоював Александр Македонський. Після його смерті територія пережила періоди елліністичного, парфянського та Сасанідського правління.

Сасанідська держава, яка існувала з 224 до 651 року нашої ери, була однією з найпотужніших імперій пізньої античності. Вона тривалий час суперничала з Римською, а згодом Візантійською імперією.

1.2. Арабське завоювання та поширення ісламу

У VII столітті арабські війська завоювали Сасанідську імперію. Це стало переломним моментом в історії регіону.

Іслам поступово став домінантною релігією, арабська мова набула великого значення в релігійному та адміністративному житті, але перська культурна традиція не зникла.

Навпаки, згодом вона стала важливою складовою ісламської цивілізації.

Перська мова збереглася та розвинулася в новій формі, перська література стала однією з найвпливовіших у регіоні, а іранські науковці, філософи, поети й державні діячі зробили значний внесок у розвиток науки та культури.

Тобто сучасний Іран — це не просто країна, яка колись була Персією, а суспільство, в якому тисячолітня перська ідентичність поєдналася з ісламською релігійною традицією.

1.3. Чому Іран став шиїтською державою

Це один із ключових моментів для розуміння сучасної політики країни.

В ісламі існують два найбільші напрями — сунізм і шиїзм. Їхні історичні відмінності пов’язані насамперед із питанням наступництва після смерті пророка Мухаммеда.

Сьогодні більшість мусульман світу є сунітами. Натомість Іран став головним центром шиїтського ісламу.

Вирішальний поворот відбувся у 1501 році, коли шах Ісмаїл I заснував державу Сефевідів і проголосив шиїзм дванадцятників державною релігією.

Це рішення мало не лише релігійне, а й політичне значення. Воно допомогло сформувати окрему іранську державну ідентичність та відмежувати країну від могутньої сунітської Османської імперії.

Упродовж наступних століть релігійна відмінність стала одним із чинників політичного суперництва Ірану з низкою сусідніх держав.

Однак важливо не зводити сучасні конфлікти до протистояння сунітів і шиїтів. На Близькому Сході релігійні відмінності часто переплітаються з боротьбою за території, ресурси, вплив, безпеку та політичне лідерство.

1.4. Іран — це не однорідне суспільство

Іран має багатонаціональне населення. Крім персів, у країні живуть азербайджанці, курди, лури, араби, белуджі, туркмени та представники інших етнічних груп.

Державною мовою є перська — фарсі. Водночас у різних регіонах широко використовуються інші мови.

Це важливо, оскільки Іран не можна сприймати як монолітну спільноту з однаковими поглядами на політику, релігію, владу чи зовнішню політику.

У країні є релігійні консерватори, прихильники реформ, світські громадяни, національні меншини, опозиційні рухи та люди, які не підтримують чинну політичну систему.

Тому теза «Іран хоче війни» є надто грубим узагальненням. Політичні рішення ухвалює державне керівництво, а не все населення країни.


2. ВІД ШАХА ДО ІСЛАМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ: ЯК ЗМІНИЛАСЯ КРАЇНА

Щоб зрозуміти, чому Іран став одним із головних противників США, потрібно повернутися до XX століття.

Саме тоді формувалися основні причини сучасної ворожнечі.

2.1. Нафта, іноземний вплив і боротьба за незалежність

На початку XX століття Іран перебував під значним впливом Великої Британії та Російської імперії.

У 1901 році британський підприємець Вільям Нокс Д’Арсі отримав концесію на розвідку та видобуток нафти на більшій частині території Персії. У 1908 році на південному заході країни було відкрито великі нафтові родовища.

Згодом виникла Англо-перська нафтова компанія, яка стала важливим інструментом британського економічного впливу.

Для Ірану це означало парадоксальну ситуацію: країна мала величезні природні ресурси, але значна частина доходів і контроль над нафтовою галуззю перебували в руках іноземних інтересів.

На тлі зростання національної свідомості та вимог політичної самостійності дедалі сильніше звучало питання: чому власні ресурси не повинні працювати насамперед на власну державу?

2.2. Мохаммад Мосаддик і переворот 1953 року

У 1951 році прем’єр-міністром Ірану став Мохаммад Мосаддик — політик, який виступав за посилення парламентського контролю та націоналізацію нафтової промисловості.

Його уряд націоналізував нафтову галузь, фактично позбавивши британську компанію колишнього контролю над нею.

Для Великої Британії це стало серйозним економічним і політичним ударом. Лондон намагався повернути контроль над нафтовими інтересами, застосовував економічний тиск і шукав підтримки США.

Американська адміністрація спочатку не поспішала підтримувати силове усунення Мосаддика. Проте в умовах холодної війни Вашингтон дедалі більше побоювався, що політична нестабільність в Ірані може посилити вплив Радянського Союзу.

У серпні 1953 року американська ЦРУ та британська розвідка MI6 організували операцію з усунення уряду Мосаддика.

Переворот завершився його поваленням, а шах Мохаммад Реза Пахлаві зміцнив власну владу.

Це не конспірологія і не політична інтерпретація. Участь американської розвідки підтверджується розсекреченими документами ЦРУ та матеріалами Державного департаменту США.

У документах американської розвідки прямо описувалася операція з усунення Мосаддика та встановлення прозахідного уряду.

Наслідки були довготривалими.

Для значної частини іранського суспільства переворот став доказом того, що США готові втручатися у внутрішню політику країни, якщо це відповідає їхнім стратегічним інтересам.

Саме ця подія стала одним із найважливіших джерел антиамериканських настроїв в Ірані.

2.3. Шахський Іран: модернізація, економічне зростання та політичні репресії

Після перевороту шах Мохаммад Реза Пахлаві поступово перетворився на фактичного авторитарного правителя.

Його політика мала суперечливий характер.

З одного боку, Іран переживав модернізацію:

  • розвивалися промисловість та інфраструктура;
  • розширювалася система освіти;
  • будувалися дороги, лікарні та університети;
  • збільшувалися можливості для освіти жінок;
  • проводилися земельні реформи;
  • країна отримувала значні нафтові доходи.

З іншого боку, політична система була авторитарною.

Опозиція зазнавала переслідувань, діяльність незалежних політичних організацій обмежувалася, а таємна поліція SAVAK стала символом репресивного апарату шахського режиму.

Американська підтримка шаха була значною. США розглядали Іран як важливого союзника в регіоні, постачали йому озброєння та підтримували його роль у системі безпеки Перської затоки.

Але модернізація без політичної свободи, соціальна нерівність, корупція, релігійне невдоволення та залежність від зовнішньої підтримки поступово підривали легітимність режиму.

2.4. Ісламська революція 1979 року

У 1978–1979 роках Іран охопили масові протести.

Проти шаха виступали різні групи: ісламісти, ліві, націоналісти, студенти, робітники, релігійні діячі та прихильники демократичних реформ.

Ці сили мали різні цілі, але їх об’єднувало невдоволення шахською владою.

У лютому 1979 року шахський режим упав. До країни повернувся аятола Рухолла Хомейні, який перебував у вигнанні.

Після революції було проголошено Ісламську Республіку.

Нова політична система базувалася на концепції верховенства ісламського правознавця — велаят-е факіх. Найвища політична та релігійна влада зосередилася в руках Верховного лідера.

Таким чином, Іран пройшов шлях від монархії, орієнтованої на Захід, до теократичної республіки, політична ідентичність якої значною мірою будувалася на протистоянні західному впливу.

2.5. Захоплення американського посольства: момент, після якого відносини стали ворожими

4 листопада 1979 року група іранських студентів захопила американське посольство в Тегерані та взяла його співробітників у заручники.

Криза тривала 444 дні.

Її учасники вимагали, зокрема, повернення шаха до Ірану для суду. Вони також посилалися на досвід перевороту 1953 року та побоювання нового втручання США.

Однак захоплення дипломатичного представництва та утримання його співробітників у заручниках було грубим порушенням міжнародного права.

У 1980 році США розірвали дипломатичні відносини з Іраном.

Цей епізод став одним із ключових моментів, після яких взаємна недовіра перетворилася на системне протистояння.


3. ЧОМУ ІРАН ПОСТІЙНО ОПИНЯВСЯ У ВІЙНАХ

Іран не можна назвати країною, яка просто «поглинулася війнами» через випадкові обставини.

Його географічне положення, ресурси, політична система та прагнення регіонального впливу зробили його важливим учасником багатьох конфліктів.

Проте не всі війни, у яких опинявся Іран, були розпочаті ним. Це принципово важливо для об’єктивного аналізу.

3.1. Ірано-іракська війна 1980–1988 років

Один із найтрагічніших епізодів сучасної історії Ірану — війна з Іраком.

22 вересня 1980 року іракські війська Саддама Хусейна вторглися на територію Ірану. Перед цим відносини між державами різко погіршилися.

Причини конфлікту були комплексними:

  • суперечки щодо кордону та контролю над річкою Шатт-ель-Араб;
  • боротьба за вплив у Перській затоці;
  • побоювання Іраку щодо поширення ісламської революції;
  • прагнення Саддама Хусейна скористатися слабкістю Ірану після революції;
  • регіональне суперництво.

Ірак розраховував на швидку перемогу. Проте війна перетворилася на восьмирічне виснаження обох держав.

Вона супроводжувалася масштабними втратами, ракетними обстрілами міст, атаками на нафтову інфраструктуру та використанням хімічної зброї.

Організація Об’єднаних Націй документувала застосування хімічної зброї в конфлікті. Резолюція Ради Безпеки ООН №612 від 9 травня 1988 року засудила її використання та закликала сторони припинити такі дії.

Важливий факт: Ірак першим розпочав повномасштабне вторгнення у вересні 1980 року. Водночас після того, як іракські війська були значною мірою витіснені з іранської території, Іран продовжив наступальні операції на території Іраку.

Тому історію цієї війни не можна описувати лише як односторонню агресію протягом усіх восьми років. Початок конфлікту та подальший перебіг бойових дій мають різні етапи й потребують окремої оцінки.

У 1988 році сторони прийняли умови припинення вогню, передбачені резолюцією Ради Безпеки ООН №598.

Війна залишила Іран із величезними людськими втратами, зруйнованою інфраструктурою, економічними проблемами та глибокою недовірою до зовнішнього світу.

3.2. Чому США підтримували Ірак, хоча той застосовував хімічну зброю?

Це один із найнеприємніших епізодів американської політики в регіоні.

Під час ірано-іракської війни США поступово почали підтримувати Ірак, оскільки розглядали перемогу Ірану як загрозу власним інтересам і стабільності Перської затоки.

Вашингтон надавав Багдаду розвідувальну інформацію, політичну підтримку та сприяв економічним відносинам.

У цей період американська адміністрація знала про використання Іраком хімічної зброї. Документальні дослідження та розсекречені матеріали свідчать, що американські посадовці мали інформацію про такі атаки, але продовжували підтримувати Ірак у межах політики стримування Ірану.

Це не означає, що США були єдиним постачальником зброї Іраку або що всі держави діяли однаково. Але це демонструє, наскільки прагматичною та суперечливою була політика великих держав у регіоні.

У міжнародній політиці стратегічні інтереси нерідко переважали над моральними принципами. І це один із тих випадків, коли наслідки такої політики були особливо трагічними.

3.3. «Танкерна війна» та втручання США в Перську затоку

У 1980-х роках конфлікт поступово поширився на морські торговельні маршрути.

Іран та Ірак атакували танкери, нафтові об’єкти й судна, пов’язані з економічними інтересами противника.

Ситуація стала настільки небезпечною, що США розпочали операцію із захисту міжнародного судноплавства в Перській затоці.

У 1987–1988 роках американські військові кораблі супроводжували танкери, а між американськими та іранськими силами відбувалися прямі зіткнення.

У квітні 1988 року США провели операцію Praying Mantis, під час якої американські сили знищили низку іранських військових об’єктів і кораблів.

3 липня 1988 року американський ракетний крейсер USS Vincennes збив іранський пасажирський літак рейсу Iran Air 655. Загинули всі 290 людей на борту.

США заявляли, що екіпаж помилково ідентифікував літак як військову загрозу. Іран розцінював трагедію як напад на цивільний літак.

Цей епізод залишається однією з найтрагічніших подій в історії американо-іранських відносин.

3.4. Іран після війни: ставка на регіональний вплив

Після 1988 року Іран поступово відновлював економіку та військові можливості.

Однак керівництво країни зробило висновок, що пряме протистояння з набагато сильнішими державами є надто дорогим.

Тому Іран почав розвивати іншу модель впливу — підтримку союзних політичних і збройних угруповань у регіоні.

Серед них:

  • «Хезболла» в Лівані;
  • окремі шиїтські збройні угруповання в Іраку;
  • хусити в Ємені;
  • палестинські організації, зокрема «Палестинський ісламський джихад» та ХАМАС, хоча їхня релігійна й політична традиція не є тотожною іранській шиїтській моделі.

Іран використовував ці зв’язки як інструмент регіонального впливу та стримування противників.

США, Ізраїль і низка арабських держав розглядають таку діяльність як дестабілізаційну та пов’язану з підтримкою збройних угруповань.

Тегеран натомість називає її підтримкою «осі опору» проти американського та ізраїльського впливу.

Важливо розрізняти політичні заяви й підтверджені факти: характер підтримки, її обсяг та ступінь оперативного контролю Ірану над окремими угрупованнями відрізняються залежно від конкретної організації та періоду.


4. ЯДЕРНА ПРОГРАМА: ЧОМУ СВІТ НЕ ДОВІРЯЄ ІРАНУ

Ядерна програма стала однією з головних причин конфлікту між Іраном та Заходом.

Іран стверджує, що має право на мирне використання ядерної енергії. І це право справді передбачене Договором про нерозповсюдження ядерної зброї для держав, які виконують його умови.

Однак міжнародне занепокоєння пов’язане не з самим фактом існування ядерної програми, а з її масштабом, рівнем збагачення урану, непрозорістю окремих об’єктів і питаннями щодо можливого військового виміру.

4.1. Що означає збагачення урану

Природний уран містить різні ізотопи, зокрема уран-235, який може підтримувати ланцюгову ядерну реакцію.

Збагачення — це процес збільшення частки урану-235.

Для атомної енергетики використовують уран із відносно низьким рівнем збагачення. Для створення ядерної зброї потрібен значно вищий рівень.

Тому рівень збагачення урану є одним із важливих показників, за якими міжнародні організації оцінюють ризики ядерної програми.

4.2. Ядерна угода 2015 року: компроміс, який не витримав політичної зміни

14 липня 2015 року Іран та група міжнародних учасників P5+1 — США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія і Китай — за участю Європейського Союзу уклали Спільний всеосяжний план дій, відомий як JCPOA.

Його метою було обмежити ядерну програму Ірану та забезпечити міжнародний контроль в обмін на послаблення санкцій.

Угода передбачала:

  • обмеження кількості центрифуг;
  • обмеження рівня збагачення урану;
  • скорочення запасів збагаченого урану;
  • модифікацію реактора в Араку;
  • розширений доступ інспекторів МАГАТЕ;
  • механізми контролю та перевірки виконання домовленостей.

У січні 2016 року МАГАТЕ підтвердило виконання Іраном ключових початкових ядерних зобов’язань, після чого почався процес скасування частини ядерних санкцій.

Це важливий момент: угода не була просто політичною декларацією. Вона передбачала конкретні обмеження, перевірки та міжнародний механізм контролю.

4.3. Чому США вийшли з угоди

8 травня 2018 року президент Дональд Трамп оголосив про вихід США з JCPOA.

Американська адміністрація стверджувала, що угода була недостатньою, оскільки не обмежувала належним чином ракетну програму Ірану, його регіональну політику та діяльність союзних збройних угруповань.

Вашингтон відновив санкції, які раніше були послаблені в межах домовленостей.

Інші учасники угоди, зокрема європейські держави, не підтримали вихід США та намагалися зберегти домовленість.

Після цього Іран поступово почав відходити від частини своїх ядерних зобов’язань.

Рівень збагачення урану зріс, запаси збільшилися, а доступ МАГАТЕ до окремих аспектів програми став обмеженішим.

Тут є важливий причинно-наслідковий зв’язок.

Вихід США з угоди не пояснює всі подальші дії Ірану й не знімає з Тегерана відповідальності за порушення зобов’язань. Але він зруйнував механізм, який до того дозволяв обмежувати ядерну програму шляхом міжнародної перевірки та дипломатичних домовленостей.

4.4. Чи означає високий рівень збагачення, що Іран уже має ядерну бомбу?

Ні.

Це принципове розмежування.

Високий рівень збагачення урану означає, що країна наближається до технічних можливостей, необхідних для створення ядерного матеріалу військового призначення.

Але для створення готової ядерної зброї потрібні також інші технологічні, інженерні та військові компоненти.

Не можна автоматично прирівнювати наявність високозбагаченого урану до наявності готової ядерної боєголовки.

За даними МАГАТЕ, оприлюдненими в листопаді 2026 року, агентство не має достатнього доступу до низки іранських ядерних об’єктів, атакованих у попередні періоди. Воно не може повноцінно перевірити місцезнаходження та стан частини ядерних матеріалів.

Це створює серйозну проблему нерозповсюдження.

Коли міжнародні інспектори не мають доступу до об’єктів, оцінювати реальні можливості держави стає складніше.

А відсутність достовірної інформації сама по собі підвищує ризик помилкових оцінок і військової ескалації.


5. 2026 РІК: ЯК ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ ПЕРЕРОСЛО У ВІЙНУ

Станом на 18 листопада 2026 року відносини США та Ірану перебувають у найгострішій фазі за багато десятиліть.

Це вже не просто санкційна боротьба чи дипломатичний конфлікт.

5.1. Початок масштабної військової операції

28 лютого 2026 року США та Ізраїль розпочали масштабні військові удари по території Ірану.

Американська адміністрація пояснювала операцію необхідністю знищити ракетні можливості Ірану, його військово-морські сили, військову інфраструктуру та не допустити створення ядерної зброї.

Ізраїль, зі свого боку, розглядав іранську військову та ядерну програму як безпосередню загрозу власній безпеці.

Іран відповів ударами по військових об’єктах і цілях у регіоні, включно з об’єктами, пов’язаними зі США, та атаками, які зачепили території інших держав Перської затоки.

Конфлікт швидко набув регіонального масштабу.

5.2. Що сталося з керівництвом Ірану

За даними Congressional Research Service, під час перших етапів операції Ізраїль завдав ударів по керівництву Ірану. Серед загиблих був верховний лідер Алі Хаменеї, який очолював країну з 1989 року.

Після його загибелі керівництво Ісламської Республіки перейшло до нового верховного лідера — Моджтаби Хаменеї.

Однак ліквідація керівників не означала автоматичного падіння політичної системи.

Іранський державний апарат, Корпус вартових ісламської революції, силові структури та релігійні інституції зберегли здатність діяти.

Це важливий урок: авторитарна система може бути персоналізованою, але водночас мати достатньо інституційних механізмів, щоб переживати втрату окремих керівників.

5.3. Ормузька протока — один із головних важелів Ірану

Ормузька протока — вузький морський прохід між Перською та Оманською затоками.

Вона має величезне значення для світового енергетичного ринку.

До початку конфлікту через неї проходила приблизно п’ята частина світових поставок нафти та значна частина торгівлі зрідженим природним газом.

Це означає, що навіть часткове припинення судноплавства може впливати на ціни енергоносіїв у багатьох країнах.

Іран використовував загрози судноплавству, атаки на комерційні судна та військово-морську присутність як інструмент тиску.

У відповідь США посилили військову присутність та запровадили морську блокаду Ірану.

Так протока, яка є одним із найважливіших торговельних маршрутів світу, перетворилася на центр економічного й військового протистояння.

5.4. Чи вдалося США досягти своїх цілей?

Однозначної відповіді немає.

Американські та ізраїльські удари завдали значної шкоди військовій інфраструктурі Ірану. Було знищено або пошкоджено частину ракетних об’єктів, військово-морських засобів, систем протиповітряної оборони та командних структур.

Однак станом на вересень 2026 року аналітики Congressional Research Service оцінювали, що іранський режим не перебуває на межі неминучого падіння.

Країна продовжує чинити опір, а її здатність завдавати шкоди регіональній інфраструктурі та судноплавству не була повністю ліквідована.

Водночас США також несуть значні витрати. За оцінкою Congressional Budget Office, американські військові операції коштували приблизно 38 мільярдів доларів станом на 1 серпня 2026 року.

Це лише одна складова витрат. Є також вартість боєприпасів, логістики, військової присутності, відновлення запасів та економічні наслідки для союзників.

5.5. Чи має ця війна міжнародно-правове обґрунтування?

Це питання не можна оминати.

Статут ООН забороняє застосування сили проти територіальної цілісності та політичної незалежності держави, за винятком передбачених міжнародним правом випадків, зокрема самооборони після збройного нападу або дій, санкціонованих Радою Безпеки ООН.

28 лютого 2026 року Генеральний секретар ООН засудив військову ескалацію, заявивши, що удари США та Ізраїлю по Ірану, а також подальші іранські атаки на країни регіону підривають міжнародний мир і безпеку.

Він закликав усі сторони дотримуватися Статуту ООН, міжнародного гуманітарного права та повернутися до переговорів.

Тут важливо не робити спрощених висновків.

Сам факт того, що держава вважає іншу державу загрозою, не створює автоматичного права на військовий напад. Для правомірності застосування сили необхідні конкретні правові підстави, а питання самооборони має оцінюватися з урахуванням характеру загрози, необхідності та пропорційності.

Так само Іран не отримує права атакувати цивільні об’єкти або порушувати суверенітет сусідніх держав лише тому, що його територія зазнала ударів.

Міжнародне право не працює за принципом «хто перший розлютився, той і має рацію».

5.6. Що відбувається зараз: дипломатія після місяців війни

Станом на 17 листопада 2026 року, за повідомленням Reuters, США та Іран залишаються в стані тривалого протистояння.

Після припинення вогню у квітні та укладення меморандуму про врегулювання в червні сторони не змогли реалізувати домовленості. Документ фактично втратив чинність у серпні після відновлення бойових дій.

Нині Вашингтон робить ставку на морську блокаду та економічний тиск, тоді як Тегеран вимагає зняти блокаду, розморозити активи, відновити можливості продажу нафти та припинити військові дії до початку повноцінних ядерних переговорів.

США, зі свого боку, вимагають взаємних кроків та перевірюваних ядерних зобов’язань.

Посередництво в переговорах намагаються забезпечити Оман і Катар.

Reuters також зазначає, що європейські посадовці побоюються: військова кампанія могла посилити позиції прихильників жорсткої лінії всередині Ірану, а відсутність повноцінного контролю МАГАТЕ збільшує ядерні ризики.

Отже, головна проблема полягає в тому, що військова перевага не перетворилася на політичне врегулювання.


6. ІРАН І РОСІЯ: ЯК «ШАХЕДИ» СТАЛИ ЧАСТИНОЮ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ

Для України ця частина історії має особливе значення.

Іран став одним із перших державних постачальників сучасних ударних безпілотників Росії після початку повномасштабного вторгнення.

І це не припущення, а факт, підтверджений документами урядів, розвідок, міжнародних організацій та дослідженнями уламків безпілотників.

6.1. Що таке Shahed-136 і Shahed-131

Shahed — це родина іранських безпілотних літальних апаратів.

Найвідомішими моделями, які Росія почала застосовувати проти України, стали:

  • Shahed-136;
  • Shahed-131.

Це ударні безпілотники одноразового застосування, які часто називають дронами-камікадзе або баражувальними боєприпасами.

Вони мають відносно просту конструкцію порівняно з дорогими крилатими ракетами, можуть запускатися групами та використовуватися для ураження стаціонарних об’єктів.

Їхня небезпека полягає не лише в бойовій частині.

Масове застосування змушує противника витрачати ресурси на виявлення, супровід і перехоплення цілей. Навіть якщо значну частину безпілотників збивають, атака може створювати серйозне навантаження на систему протиповітряної оборони.

6.2. Коли Іран почав передавати безпілотники Росії

У липні 2022 року американська адміністрація публічно повідомила, що має інформацію про наміри Ірану передати Росії безпілотники для використання у війні проти України.

Перші поставки розпочалися в серпні 2022 року.

8 вересня 2022 року Міністерство фінансів США оголосило про санкції проти осіб та організацій, причетних до виробництва іранських безпілотників і їхнього транспортування до Росії.

15 листопада 2022 року США запровадили нові санкції проти структур, пов’язаних із виробництвом і передачею Shahed.

У січні 2023 року американське Міністерство фінансів знову підтвердило, що Іран передав Росії безпілотники, які використовувалися для атак на цивільну інфраструктуру України.

Це були не лише політичні заяви. Американські документи містили назви компаній, посадовців, виробничих структур і транспортних посередників, пов’язаних із постачанням.

6.3. Що підтвердили міжнародні дослідження уламків

Важливим доказом іранського походження безпілотників стали порівняння компонентів.

У вересні 2023 року в межах документів, представлених державами-членами ООН, було оприлюднено аналіз американського Агентства оборонної розвідки.

Фахівці порівняли компоненти безпілотників Shahed-131, виявлених після атак в Україні, з компонентами іранських апаратів, знайдених в інших місцях.

Було встановлено значну відповідність конструкції та компонентів.

Окремо незалежні дослідницькі організації аналізували безпілотники та виробничі документи, пов’язані з їхнім виготовленням.

У сукупності ці матеріали дали переконливу доказову базу іранського походження початкових моделей, які Росія отримувала для війни проти України.

6.4. Чи справді саме Іран започаткував «шахедну ескалацію» в Україні?

Тут важливо сформулювати точно.

Іран не створив саму концепцію ударних безпілотників і не був єдиною причиною російських атак на українську територію.

Але саме іранські Shahed-131 і Shahed-136 стали основою нового масового інструменту російських повітряних атак восени 2022 року.

Росія почала використовувати їх для ударів по українських містах, енергетичних об’єктах, транспортній та цивільній інфраструктурі.

У жовтні 2022 року застосування цих апаратів стало особливо помітним у кампанії атак на українську енергетичну систему.

Це був важливий етап ескалації: Росія отримала можливість запускати відносно дешеві ударні апарати у великих кількостях, доповнюючи ними ракетні атаки.

Тому коректно сказати: іранські безпілотники стали одним із ключових чинників початку масованої «шахедної» кампанії Росії проти України.

6.5. Росія не просто купувала дрони — вона навчилася виробляти їх сама

Згодом співпраця між Тегераном і Москвою вийшла за межі звичайних поставок.

У 2023 році стало відомо про плани створення виробництва безпілотників у російській особливій економічній зоні «Алабуга» в Татарстані.

Інститут науки та міжнародної безпеки (Institute for Science and International Security) досліджував документи, пов’язані з російським виробництвом безпілотників Geran-2.

Дослідники встановили, що російський проєкт передбачав масштабне виробництво апаратів на основі іранської конструкції за допомогою технологій іранського походження.

Початково йшлося про контракт на виробництво приблизно 6 тисяч безпілотників у межах багаторічного проєкту.

Згодом Росія локалізувала значну частину виробництва, почала змінювати конструкцію, навігацію, електроніку та бойове оснащення.

Тобто відбувся перехід від імпорту готової зброї до розвитку власного військово-промислового напряму на основі іноземної технології.

Це дуже важливий момент для України.

Навіть якщо Іран припинив би прямі поставки, Росія вже отримала технологічну основу, досвід виробництва та можливість самостійно вдосконалювати ці апарати.

6.6. Чи можна стверджувати, що Іран передавав Росії лише дрони?

Ні.

У вересні 2024 року Міністерство фінансів США заявило про передачу Іраном Росії балістичних ракет малої дальності та санкціонувало мережі, які сприяли постачанню озброєння.

Американська сторона повідомляла про навчання російських військових використанню іранських ракетних систем та першу поставку ракет у 2024 році.

Це означало подальше поглиблення військового співробітництва між двома державами.

Однак важливо відрізняти офіційно підтверджені поставки, санкційні рішення та розвідувальні оцінки від повідомлень, які не мають незалежного підтвердження.

6.7. Чому Іран допомагав Росії?

Тут немає однієї-єдиної причини.

Можна виділити кілька факторів:

Спільний противник у вигляді західного санкційного тиску. Іран і Росія десятиліттями перебувають під різними формами міжнародних санкцій. Це створило основу для зближення.

Військово-технічна співпраця. Росія потребувала відносно дешевих ударних безпілотників, а Іран мав відповідні технології та виробничі можливості.

Політична взаємна підтримка. Тегеран і Москва зацікавлені в послабленні західного впливу на міжнародні процеси.

Економічні інтереси. Військова співпраця може створювати нові ринки, технологічні можливості та фінансові потоки.

Стратегічний розрахунок. Підтримка Росії могла розглядатися Тегераном як спосіб зміцнити власні позиції у відносинах із США та Європою.

Але є й інший бік.

Допомагаючи Росії вести агресивну війну проти України, Іран став співучасником розширення військових можливостей держави, яка систематично атакує українські міста та цивільну інфраструктуру.

Для України це не абстрактне геополітичне питання, а цілком конкретна загроза життю людей.


7. США ТА ІРАН: ХТО В ЧОМУ ВИНЕН І ЧОМУ ПРОСТОГО ВИПРАВДАННЯ НЕМАЄ

У політичних дискусіях часто виникає спокуса обрати одну сторону й пояснити всю історію лише її діями.

Але для тверезого аналізу потрібно розділяти відповідальність.

7.1. Відповідальність США

Американська політика щодо Ірану має кілька рішень, які мали довготривалі негативні наслідки.

Передусім це:

  • участь у поваленні демократично обраного прем’єр-міністра Мосаддика у 1953 році;
  • підтримка авторитарного шахського режиму;
  • тривале втручання у політику Перської затоки;
  • вихід із ядерної угоди 2018 року;
  • відновлення масштабних санкцій;
  • застосування військової сили у 2026 році.

Це не означає, що США несуть відповідальність за всі дії іранського режиму. Але їхня політика неодноразово сприяла формуванню недовіри та загостренню ситуації.

Особливо важливо пам’ятати про 1953 рік: коли велика держава втручається у внутрішню політику іншої країни, наслідки можуть формувати політичну пам’ять поколінь.

7.2. Відповідальність іранського режиму

Водночас історичні помилки США не виправдовують політику Тегерана.

Іранське керівництво несе відповідальність за:

  • захоплення американського посольства та заручників у 1979 році;
  • репресії проти політичних опонентів;
  • обмеження громадянських свобод;
  • підтримку збройних угруповань у регіоні;
  • непрозорість окремих аспектів ядерної програми;
  • військову співпрацю з Росією;
  • передачу безпілотників, які використовуються для атак на Україну.

Важливо також не ототожнювати Іран як країну з його політичним керівництвом.

Іранське суспільство не є єдиним у своїх поглядах. Частина громадян підтримує чинну систему, інші виступають проти неї, а багато людей прагнуть насамперед нормального життя, економічної стабільності, безпеки та свободи.

7.3. Чи можна виправдати військову операцію США тим, що Іран підтримував Росію?

Ні, не автоматично.

Підтримка Росії у війні проти України є серйозною підставою для політичної та економічної відповідальності Ірану. Але вона сама по собі не створює необмеженого права на військовий напад на іранську територію.

Кожна військова операція має оцінюватися окремо з погляду міжнародного права, необхідності, пропорційності та захисту цивільного населення.

Так само не можна виправдовувати іранські удари по інших державах тим, що Іран зазнав атак з боку США та Ізраїлю.

Війна не перетворює будь-яку відповідь на законну.

7.4. Чому знищення військової інфраструктури не гарантує зміни політичного режиму

Історія Близького Сходу неодноразово демонструвала: військова перевага не дорівнює політичній перемозі.

Можна знищити військові об’єкти, пошкодити ракетні комплекси, ліквідувати частину командування, але це не означає, що суспільство автоматично отримає демократичну державу.

Після зовнішнього нападу суспільство може не об’єднатися проти власного керівництва, а навпаки — згуртуватися навколо національної ідентичності.

Війна може посилити радикальні сили, дати владі аргумент для нових репресій і знищити простір для внутрішніх реформ.

Саме тому питання «чи впаде режим?» не можна розглядати як єдиний критерій успіху військової операції.

Потрібно також запитувати: що буде після цього? Хто керуватиме країною? Чи збережеться державність? Чи не виникне внутрішня війна? Чи не перетвориться Іран на територію тривалої нестабільності?

Це питання, на які військова кампанія сама по собі відповіді не дає.


8. ЧОМУ КОНФЛІКТ США ТА ІРАНУ ВПЛИВАЄ НА ЦІНИ НА ПАЛЬНЕ

Тепер переходимо до питання, яке безпосередньо стосується українців.

Чому через конфлікт на Близькому Сході дорожчають бензин і дизель в Україні?

І головне — хто за це відповідає?

8.1. Ормузька протока — вузьке місце світової енергетики

Через Ормузьку протоку проходить значна частина світової торгівлі нафтою та зрідженим природним газом.

До початку війни через цей маршрут транспортувалася приблизно п’ята частина світових поставок нафти.

Серед найбільших експортерів, які використовують цей маршрут, — Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати та Іран.

Якщо судноплавство через протоку зупиняється або стає небезпечним, виникають одразу кілька проблем:

  • частина нафти не може вчасно потрапити на світовий ринок;
  • танкери змушені змінювати маршрути;
  • зростають страхові платежі;
  • дорожчає фрахт суден;
  • збільшується невизначеність щодо майбутніх поставок;
  • трейдери закладають ризик дефіциту у свої ціни.

Навіть якщо нафта фізично ще є в інших регіонах, ринок реагує на можливість її нестачі.

Саме тому ціна на нафту може зростати ще до того, як світ фактично відчує дефіцит.

8.2. Що відбулося з нафтовими цінами у 2026 році

За даними Управління енергетичної інформації США (EIA), середня ціна нафти Brent у жовтні 2026 року становила приблизно 124 долари за барель.

Це було на 10 доларів більше, ніж у вересні, і стало найвищим середнім місячним показником із липня 2022 року.

EIA пов’язувало зростання цін зі скороченням світових запасів нафти, атаками на танкери та порушеннями міжнародних потоків енергоносіїв.

Однак важливо враховувати й новіші дані.

У звіті Міжнародного енергетичного агентства від 13 листопада 2026 року зазначено, що ціна North Sea Dated, яка використовується як важливий орієнтир для нафтового ринку, знизилася з пікового рівня приблизно 136 доларів за барель на початку жовтня до близько 93 доларів на момент підготовки звіту.

Причиною стало часткове відновлення експорту з Перської затоки та збільшення доступності нафти на світовому ринку.

Але це не означало повного повернення до нормального стану.

За оцінкою МЕА, ціни на дизельне пальне в Європі залишалися приблизно на 77% вищими за довоєнний рівень.

Тобто навіть після зниження нафтових котирувань споживачі продовжували відчувати наслідки порушення постачання нафтопродуктів.

8.3. Чому дизель дорожчає інакше, ніж бензин

Нафта — це лише сировина.

Для отримання бензину, дизеля, авіаційного пального та інших продуктів її потрібно переробити на нафтопереробному заводі.

Тому ціна на готовий продукт залежить не лише від вартості бареля нафти, а й від:

  • завантаження нафтопереробних заводів;
  • доступності відповідних сортів нафти;
  • вартості переробки;
  • попиту на конкретний продукт;
  • запасів готового пального;
  • логістики;
  • страхування та транспортування.

У 2026 році МЕА окремо звертало увагу на складну ситуацію з дизельним пальним.

На ринок вплинули не лише перебої на Близькому Сході, а й удари по російській енергетичній інфраструктурі, які скорочували доступність російських нафтопродуктів для міжнародного ринку.

Таким чином, дизель може залишатися дорогим навіть тоді, коли котирування нафти вже знижуються.

8.4. Чому Україна особливо чутлива до зовнішніх цін

Україна майже повністю залежить від імпортного пального.

До повномасштабної війни країна мала власну переробку нафти, але російські удари серйозно пошкодили нафтопереробну інфраструктуру.

Кременчуцький НПЗ, який був головним діючим підприємством такого типу під контролем України, зазнав численних атак і, за оцінками дослідників, припинив повноцінну роботу.

Це означає, що український ринок залежить від постачання готових нафтопродуктів з-за кордону.

Серед постачальників — Польща, Литва, Німеччина, Румунія, Греція та інші європейські країни.

У вересні 2026 року, за даними Reuters із посиланням на українську консалтингову групу A-95, Литва забезпечила приблизно 32% імпорту пального, Польща — 25%.

Тому будь-яке подорожчання пального в Європі швидко впливає на український ринок.

Додатковими чинниками є:

  • курс гривні до євро та долара;
  • вартість залізничного й автомобільного транспортування;
  • пропускна спроможність кордонів;
  • доступність портових маршрутів;
  • витрати на зберігання;
  • ризики воєнного часу;
  • розмір податків та акцизів.

У жовтні 2026 року Reuters повідомляв про логістичні труднощі з постачанням дизеля до України. Зокрема, низький рівень води на Дунаї зменшував можливості перевезення пального баржами, а затримки на залізничних і автомобільних маршрутах ускладнювали постачання.

Це важливий момент: не кожен стрибок цін на АЗС пояснюється виключно нафтою або політикою США та Ірану.

8.5. Хто винен у зростанні цін на українських АЗС?

Якщо відповідати чесно, то одного винуватця немає.

Є кілька різних рівнів відповідальності.

Перший — глобальний енергетичний ринок.

Війна на Близькому Сході, загрози Ормузькій протоці, скорочення доступності нафтопродуктів і зростання вартості транспортування створили додатковий тиск на світові ціни.

Другий — Росія.

Саме російські удари зруйнували значну частину української нафтопереробної та паливної інфраструктури, зробивши Україну майже повністю залежною від імпорту готового пального.

Російська агресія також створює постійні ризики для логістики, складів і автозаправних станцій.

Третій — валютний курс і податкова політика України.

Імпортне пальне закуповується за валюту. Тому зміна курсу гривні впливає на його собівартість.

Крім того, у 2026 році в Україні діють підвищені ставки акцизного податку на пальне. Згідно з графіком, передбаченим законом, акциз на бензин становить 300,8 євро за 1000 літрів, на дизель — 253,8 євро за 1000 літрів, на скраплений газ — 198 євро за 1000 літрів.

Акциз — це частина кінцевої ціни, але не єдина її складова.

Четвертий — оператори ринку.

Мережі АЗС формують роздрібну ціну з урахуванням закупівельної вартості, логістики, податків, операційних витрат, конкуренції та власної маржі.

Тому питання обґрунтованості націнок, швидкості зниження цін після здешевлення закупівель та прозорості ринку є цілком законними.

Але звинувачувати всі мережі у змові або спекуляції без аналізу їхніх закупівель, запасів, витрат і маржі було б некоректно.

8.6. Чому ціни зростають швидко, а падають повільніше?

Це одне з найчастіших запитань українських водіїв.

Коли світові котирування зростають, ринок швидко реагує на очікування майбутнього подорожчання.

Постачальники розуміють, що наступні партії пального можуть коштувати дорожче, тому закладають цей ризик у ціни.

Коли ж котирування падають, на АЗС ще може продаватися пальне, закуплене раніше за вищими цінами.

Це пояснює частину затримки, але не виправдовує будь-яке зволікання зі зниженням роздрібних цін.

У листопаді 2026 року в Україні вже з’явилися ознаки зниження вартості бензину.

За повідомленнями Interfax-Ukraine від 13 листопада, директор консалтингової групи A-95 Сергій Куюн заявив, що оптові ціни на бензин різко знизилися, а нові партії пального закуповувалися за нижчою вартістю.

Він прогнозував, що за умови збереження поточних закупівельних цін роздрібний бензин може подешевшати до 80 гривень за літр або нижче протягом наступних двох-трьох тижнів.

Прем’єр-міністр Сергій Корецкий також заявив, що після надходження нових дешевших партій ціни на АЗС мають знизитися.

Це показує, що ринок реагує не лише на геополітичні загрози, а й на фактичну вартість нових поставок.

8.7. Чи можна звинувачувати лише США або лише Іран у дорогому пальному?

Ні.

США та Іран несуть політичну відповідальність за рішення, які призвели до нинішнього військового протистояння, але ціни на пальне формуються складнішою системою.

Іран створював загрози судноплавству та атакував комерційні судна. США та Ізраїль розпочали масштабну військову операцію проти Ірану. Війна призвела до порушень енергетичних потоків, а подальша блокада та взаємні удари посилили нестабільність.

Проте на українські ціни впливають також наслідки російських ударів по нашій переробці, європейський ринок нафтопродуктів, логістика, валютний курс, податки та внутрішня конкуренція.

Тому правильніше говорити не про одного винуватця, а про ланцюг причин.

І якщо хтось пояснює всі проблеми лише «Іраном», «США», «спекулянтами» або «податками», він спрощує ситуацію.


9. ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ УКРАЇНИ

Для України конфлікт США та Ірану має щонайменше три важливі виміри.

9.1. Військовий: Іран уже вплинув на перебіг російської агресії

Передача Shahed Росії стала прямим внеском Ірану в розширення російських можливостей для ведення війни.

Це не означає, що Іран керує російською кампанією або визначає всі рішення Кремля. Але його військова допомога дала Росії додатковий інструмент терору українських міст.

Іранський досвід виробництва безпілотників також допоміг Росії створити власну промислову базу для масового виготовлення ударних апаратів.

Тому навіть якщо прямі поставки з Ірану припиняться, їхні наслідки для України не зникнуть автоматично.

9.2. Економічний: нестабільність на Близькому Сході б’є по українському бюджету та споживачах

Дорожче пальне означає:

  • вищі транспортні витрати;
  • дорожчу логістику товарів;
  • додаткові витрати аграрного сектору;
  • підвищення собівартості виробництва;
  • потенційне зростання цін на продукти й послуги;
  • додатковий тиск на домогосподарства.

Для України, яка перебуває у стані війни та має обмежені економічні ресурси, такі коливання особливо болючі.

9.3. Дипломатичний: Україна має не втрачати власний голос

Україна має підстави вимагати відповідальності від Ірану за військову допомогу Росії.

Водночас українська дипломатія повинна уважно оцінювати наслідки будь-якого нового загострення на Близькому Сході.

Наша стратегічна мета — не підтримувати будь-яку військову операцію лише тому, що вона спрямована проти держави, яка допомагала Росії.

Наша мета — послаблення можливостей агресора, дотримання міжнародного права, захист цивільного населення та стабільний міжнародний порядок.

Це не суперечливі позиції. Це принципова різниця між політикою відповідальності та політикою помсти.


10. ЧИ Є ВИХІД ІЗ ЦЬОГО ПРОТИСТОЯННЯ?

Історія США та Ірану показує, що військова сила, санкції та дипломатія неодноразово змінювали баланс сил, але жоден із цих інструментів сам по собі не розв’язав конфлікт.

10.1. Чому санкції не завжди змінюють політику держави

Санкції можуть обмежувати доступ до технологій, капіталу, міжнародних ринків та фінансових систем.

Вони здатні завдавати серйозної шкоди економіці.

Однак санкції не обов’язково змушують політичне керівництво змінити курс.

Іноді вони посилюють позиції силових структур, які контролюють нелегальні економічні потоки. В інших випадках сприяють формуванню пропагандистського наративу про зовнішнього ворога.

Найбільше економічний тиск часто відчувають звичайні громадяни, які не ухвалюють рішень щодо ядерної програми або військової політики.

Це не означає, що санкції не потрібні. Але їхня ефективність залежить від цілей, механізмів контролю та наявності реалістичного шляху до дипломатичного врегулювання.

10.2. Чому переговори залишаються необхідними

Навіть після масштабних військових операцій США та Іран залишаються залежними від певних форм взаємодії.

США не можуть повністю ігнорувати безпеку судноплавства, енергетичні ринки та стабільність союзників у Перській затоці.

Іран не може нескінченно витримувати економічну ізоляцію, морську блокаду та військовий тиск без значних внутрішніх наслідків.

Потенційна домовленість мала б охоплювати щонайменше:

  • припинення атак на комерційне судноплавство;
  • гарантії безпеки міжнародних морських маршрутів;
  • перевірювані обмеження ядерної програми;
  • відновлення доступу МАГАТЕ;
  • механізми зняття санкцій у разі виконання зобов’язань;
  • домовленості щодо припинення атак на держави регіону;
  • механізми контролю та реагування на порушення.

Але така угода потребує не лише підписів. Вона потребує довіри, перевірки та реального механізму виконання.

10.3. Чи може Іран змінитися зсередини?

Це питання передусім належить самому іранському суспільству.

Іран має освічене населення, значну інтелектуальну традицію, потужну культурну спадщину та великий людський потенціал.

Водночас політична система обмежує свободу слова, політичну конкуренцію та громадянські права.

Зміни можуть відбуватися через внутрішні суспільні процеси, політичну еволюцію, економічний тиск і зміну поколінь.

Але зовнішнє військове втручання не гарантує демократизації.

Досвід Іраку, Афганістану та інших країн показує, що руйнування старої системи не створює автоматично ефективної нової держави.

Тому майбутнє Ірану не можна зводити лише до питання, чи залишиться при владі конкретний режим.

Важливо, якою буде сама країна після завершення конфлікту.


ВИСНОВОК. ГЕОПОЛІТИКА НЕ МАЄ ВИГЛЯДУ ЧОРНО-БІЛОЇ КАРТИ

Історія Ірану — це історія давньої цивілізації, боротьби за незалежність, іноземного втручання, революції, війни, авторитарної політики та прагнення регіонального впливу.

Історія його відносин зі США — це не просто протистояння двох держав із різними політичними системами.

Це десятиліття взаємної недовіри, у якій є відповідальність обох сторін.

США мають відповідати за втручання у внутрішні справи Ірану, підтримку авторитарного режиму, руйнування ядерної угоди та військові рішення, які призвели до масштабної ескалації.

Іранське керівництво має відповідати за репресії, підтримку збройних угруповань, порушення міжнародних зобов’язань і військову допомогу Росії у війні проти України.

Росія, зі свого боку, залишається державою-агресором, яка самостійно ухвалила рішення про повномасштабне вторгнення та використовує отримані технології для атак на українську територію.

І саме тут проходить важлива межа: допомога Ірану не знімає з Росії відповідальності за її агресію, а історичні претензії Ірану до США не виправдовують передачу зброї для атак на українські міста.

Що ж до пального, то його ціна — це не просто цифра на табло автозаправної станції. За нею стоять війни, зруйновані заводи, морські маршрути, страхування, валютні коливання, податки та рішення урядів і бізнесу.

Тому важливо не шукати одного зручного винуватця, а розуміти весь ланцюг причин.

Геополітика рідко буває чорно-білою. Але це не означає, що в ній немає чітких меж між агресією та захистом, відповідальністю та виправданням, доказами та пропагандою.

І найважливіше — за будь-якими політичними рішеннями стоять люди. Ті, хто живе під обстрілами, втрачає домівки, платить за дорожче пальне, чекає на повернення рідних і намагається зберегти нормальне життя у світі, де чужі геополітичні амбіції надто часто стають чиєюсь особистою трагедією.


СПИСОК ДЖЕРЕЛ

Історія Ірану та відносин зі США

  1. Oxford Research Encyclopedias — Iran-US Relations.
  2. U.S. Department of State — розсекречені документи щодо операції з усунення Мохаммада Мосаддика у 1953 році.
  3. National Security Archive, George Washington University — CIA Confirms Role in 1953 Iran Coup.
  4. Encyclopaedia Iranica — матеріали про ірано-іракську війну та кризу із захопленням американського посольства.
  5. Рада Безпеки ООН — резолюція №612 від 9 травня 1988 року щодо застосування хімічної зброї під час ірано-іракської війни.

Ядерна програма та військовий конфлікт 2026 року

  1. Congressional Research Service — U.S. Conflict with Iran, 18 вересня 2026 року.
  2. Congressional Research Service — Iran’s Nuclear Program and 2025 UN Sanctions Reimposition, 13 жовтня 2026 року.
  3. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) — матеріали щодо моніторингу та перевірки ядерної програми Ірану.
  4. Організація Об’єднаних Націй — заява Генерального секретаря від 28 лютого 2026 року щодо військової ескалації на Близькому Сході.
  5. Reuters — матеріали від 17 листопада 2026 року щодо стану протистояння США та Ірану.

Ірансько-російська військова співпраця та безпілотники Shahed

  1. U.S. Department of the Treasury — повідомлення від 8 вересня 2022 року про санкції щодо мереж, пов’язаних із виробництвом і постачанням іранських безпілотників Росії.
  2. U.S. Department of the Treasury — повідомлення від 15 листопада 2022 року щодо структур, причетних до виробництва та передачі Shahed.
  3. Congressional Research Service — матеріали про передачу Іраном озброєння Росії, 4 листопада 2022 року.
  4. Організація Об’єднаних Націй — документ S/2023/661 із порівняльним аналізом компонентів безпілотників.
  5. Institute for Science and International Security — дослідження документів щодо російського виробництва безпілотників у промисловій зоні «Алабуга», 17 серпня 2023 року.
  6. U.S. Department of the Treasury — повідомлення від 10 вересня 2024 року про передачу Іраном Росії балістичних ракет та військову співпрацю.

Нафта, пальне та економічні наслідки

  1. U.S. Energy Information Administration (EIA) — аналітичні матеріали щодо нафтового ринку Ірану та Short-Term Energy Outlook від 10 листопада 2026 року.
  2. International Energy Agency (IEA) — Oil Market Report, 13 листопада 2026 року.
  3. Reuters — матеріали від 18 вересня 2026 року щодо зростання цін на пальне в Україні.
  4. Reuters — матеріали від 6 жовтня 2026 року щодо імпорту пального та залежності українського ринку від зовнішніх постачань.
  5. Reuters — матеріали від 12 жовтня 2026 року щодо логістичних труднощів із постачанням дизельного пального до України.
  6. OSW Centre for Eastern Studies — аналітичний матеріал від 7 квітня 2026 року щодо українського паливного сектору та залежності від імпорту.
  7. Interfax-Ukraine — матеріали від 13 листопада 2026 року щодо оптових цін на бензин і прогнозів зміни роздрібних цін.
  8. PwC Ukraine — огляд ставок акцизного податку на пальне в Україні у 2026 році.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Прокрутка до верху