Швейцарія — одна з найчастіше згадуваних країн у дискусіях про майбутній нейтральний статус України. Її ставлять за приклад: чотири національні мови, відсутність членства в НАТО, багатовікова незалежність, високий рівень добробуту та відносна безпека. Звідси виникає простий, на перший погляд, висновок: якщо Швейцарія змогла побудувати успішну державу на засадах нейтралітету, чому Україна не може зробити так само?
Але цей аргумент пропускає головне. Швейцарський нейтралітет — не синонім беззахисності, не відмова від армії та не гарантія, що інші держави автоматично поважатимуть незалежність країни. Це складна історична, політична, правова та військова модель, яка формувалася століттями.
Швейцарія не просто оголосила про нейтралітет і почала жити мирно. Вона створила власну систему державності, сформувала потужні оборонні інституції, зберегла політичну єдність багатомовного суспільства та побудувала систему стримування, яка мала зробити напад на неї надто дорогим і ризикованим.
Щоб зрозуміти, чи може швейцарський досвід бути орієнтиром для України, потрібно розглянути його без романтизації — від виникнення Швейцарської конфедерації та формування її нейтралітету до сучасної армії, цивільного захисту, мовної політики й реальних механізмів безпеки.
1. Як виникла Швейцарія: державність, що формувалася не навколо однієї нації чи мови

Історія сучасної Швейцарії починається задовго до офіційного визнання її нейтралітету.
Традиційною відправною точкою швейцарської державної історії вважається Федеральна хартія 1291 року. На початку серпня три альпійські громади — Урі, Швіц і Унтервальден — уклали союз, у якому зобов’язалися підтримувати одна одну в разі зовнішньої загрози, протистояти насильству та розв’язувати внутрішні суперечки за погодженими правилами.
Документ закріплював не просто військову взаємодопомогу. Він визначав принципи спільної відповідальності, правосуддя та врегулювання конфліктів між громадами.
Важливо уточнити: Федеральну хартію 1291 року офіційно почали вважати засадничим документом Швейцарської конфедерації лише наприкінці XIX століття. Тобто сучасна національна традиція вибудовувалася навколо історичної спадкоємності, а не виникла в готовому вигляді в XIII столітті.
Упродовж наступних століть конфедерація розширювалася. До неї долучалися нові території, міста та кантони. При цьому Швейцарія не формувалася як централізована держава з єдиною мовою, культурою та етнічним походженням населення.
Навпаки, її територія історично перебувала на перетині германських, романських та італійських культурних просторів.
1848 рік — народження сучасної федеральної держави
Важливим етапом став період 1798–1848 років. У цей час Швейцарія пережила французьке втручання, політичні перетворення, боротьбу між прихильниками централізації та автономії кантонів, а також внутрішній конфлікт 1847 року — війну Зондербунду.
У 1848 році було ухвалено Федеральну конституцію, яка створила сучасну Швейцарську федеративну державу.
Вона закріпила:
- федеральний устрій;
- розподіл повноважень між конфедерацією, кантонами та громадами;
- загальнофедеральні політичні інституції;
- представницьку демократію;
- принципи громадянських прав;
- механізми участі населення в ухваленні рішень.
Швейцарія стала федерацією, в якій кантони зберегли значну автономію, але погодилися на спільні державні інституції та правила.
Це принципова особливість швейцарської моделі: її єдність ґрунтується не на примусовому мовному чи етнічному уніфікуванні, а на спільних політичних правилах, федералізмі, громадянстві та інституціях.
Саме тому Швейцарію часто описують як Willensnation — націю політичної волі, тобто спільноту людей, об’єднаних не обов’язково походженням або мовою, а рішенням жити в одній державі.
Водночас не варто ідеалізувати цей процес: сучасна швейцарська національна ідентичність формувалася поступово, а різні регіони й суспільні групи не завжди мали однакові політичні права. Наприклад, жінки отримали право голосу на федеральному рівні лише в 1971 році.
Отже, швейцарська державність — це результат тривалого політичного розвитку, компромісів між кантонами та формування спільних інституцій.
2. Коли і чому Швейцарія стала нейтральною
Нейтралітет Швейцарії не виник в один день і не був результатом домовленості з однією конкретною державою.
Його історичні передумови пов’язують із військовими конфліктами в Європі, географічним розташуванням країни та досвідом швейцарських кантонів у міжнародних війнах.
1515 рік: поразка, що вплинула на зовнішню політику
Однією з важливих дат в історії швейцарського нейтралітету є битва при Маріньяно 1515 року.
Швейцарські війська зазнали поразки від французької армії. Ця подія стала переломним моментом для експансіоністської зовнішньої політики конфедерації.
Після неї Швейцарія поступово відходила від активної участі у великих європейських військових кампаніях.
Однак не варто стверджувати, що нейтралітет був офіційно проголошений саме в 1515 році. Це був історичний початок поступового формування політичного курсу.
Тридцятилітня війна та 1648 рік
У XVII столітті Європу охопила Тридцятилітня війна 1618–1648 років. Релігійні, політичні та територіальні суперечності призвели до масштабного спустошення значної частини Центральної Європи.
Швейцарська конфедерація змогла залишитися поза безпосередньою участю в цьому конфлікті.
У 1647 році швейцарські конфедерати письмово зафіксували принципи нейтралітету. Після завершення війни Вестфальський мир 1648 року остаточно закріпив міжнародне визнання незалежності Швейцарії від Священної Римської імперії.
Проте міжнародне визнання саме нейтралітету відбулося пізніше.
1815 рік: міжнародне визнання нейтралітету
Вирішальним етапом став Віденський конгрес 1814–1815 років, який переглядав політичну карту Європи після наполеонівських воєн.
20 березня 1815 року великі європейські держави визнали постійний нейтралітет Швейцарії та гарантували його повагу. Цей статус був підтверджений Паризьким договором 1815 року.
Відтоді нейтралітет став важливим елементом міжнародно визнаного статусу країни.
Але тут потрібно звернути увагу на принципову деталь: Швейцарія отримала міжнародне визнання нейтралітету не замість власної державності, а як уже сформована політична спільнота з територією, інституціями та власними інтересами.
Міжнародне визнання нейтралітету не створило Швейцарію. Воно закріпило її особливий зовнішньополітичний статус.
3. Що насправді означає швейцарський нейтралітет
Швейцарський нейтралітет має юридичний і політичний виміри.
Важливо розрізняти:
- Міжнародне право нейтралітету — визначає права й обов’язки держави під час міжнародного збройного конфлікту.
- Політику нейтралітету — визначає, як держава поводиться в міжнародних відносинах, щоб зберігати довіру до свого нейтрального статусу.
- Постійну нейтральність — зобов’язання не брати участі у війнах між іншими державами та не вступати до військових союзів, які можуть втягнути країну в такі конфлікти.
Основні міжнародно-правові правила нейтралітету закріплені в Гаазьких конвенціях 1907 року.
Нейтральна держава повинна:
- не брати участі у війні між іншими державами;
- не надавати воєнної допомоги одній зі сторін конфлікту;
- не дозволяти використовувати свою територію для ведення війни;
- дотримуватися принципу неупередженого ставлення до воюючих сторін у питаннях, які регулюються правом нейтралітету;
- захищати недоторканність власної території.
Але є важливий нюанс: нейтралітет не означає політичної байдужості до міжнародних подій.
Швейцарія може засуджувати порушення міжнародного права, брати участь у міжнародних організаціях, запроваджувати економічні обмеження та підтримувати гуманітарні ініціативи, якщо це не суперечить її міжнародно-правовим зобов’язанням.
Швейцарія не зобов’язана мовчати про агресію
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Швейцарія приєдналася до значної частини санкцій Європейського Союзу проти Росії.
Це стало предметом внутрішніх дискусій про межі нейтралітету.
Однак швейцарська влада пояснює, що економічні санкції самі по собі не означають участі у війні та не порушують автоматично міжнародне право нейтралітету.
Швейцарія також підтримує гуманітарні ініціативи, надає допомогу Україні та бере участь у міжнародних дипломатичних процесах.
Водночас вона не є членом НАТО, але співпрацює з Альянсом у межах програми «Партнерство заради миру», зокрема в питаннях навчання, взаємосумісності та безпекового діалогу.
У 1963 році Швейцарія приєдналася до Ради Європи, а у 2002 році стала членом Організації Об’єднаних Націй.
Тобто швейцарський нейтралітет не означає ізоляціонізму. Країна активно співпрацює з міжнародними структурами, але не бере на себе зобов’язань військового союзу, які суперечили б її постійному нейтральному статусу.
4. Головна гарантія нейтралітету — здатність захистити його силою

Ось тут починається найважливіша частина швейцарського досвіду, яку часто оминають у дискусіях про Україну.
Швейцарський нейтралітет називають озброєним — armed neutrality.
Це означає, що держава не просто заявляє про небажання брати участь у чужих війнах. Вона має власні збройні сили та готується захищати свою територію, населення й незалежність.
Нейтральний статус не скасовує права на самооборону. Навпаки, здатність відбити напад є важливою умовою його практичної дієвості.
Швейцарська модель безпеки передбачає, що потенційний агресор повинен розуміти: вторгнення на швейцарську територію не зустріне беззбройного населення й безпорадної держави.
Чому Швейцарія має армію
Швейцарські Збройні сили мають давню історію, однак сучасна загальнонаціональна армія сформувалася в процесі державного об’єднання.
До цього оборона залежала переважно від окремих кантонів і міст. Після створення сучасної федерації постала необхідність формувати спільну армію, яка могла б захищати всю територію країни.
Відтоді національна оборона стала одним із центральних завдань держави.
Швейцарська армія має кілька особливостей:
- міліційну систему комплектування;
- обов’язкову військову службу для чоловіків;
- регулярні навчальні збори;
- значний резерв підготовленого особового складу;
- розвинену систему територіальної оборони;
- інтеграцію військової та цивільної безпеки.
Скільки військових має Швейцарія
За офіційним підрахунком швейцарської армії станом на 1 березня 2026 року:
- нормативна чисельність армії становила приблизно 100 427 осіб;
- фактичний обліковий склад — 147 017 військовослужбовців;
- окремо обліковувалися близько 20 тисяч новобранців, які ще проходили початкову підготовку та не були зараховані до основного складу.
Ці цифри не означають, що всі 147 тисяч військових постійно перебувають на службі або можуть бути одночасно розгорнуті в бойових порядках. Йдеться про систему комплектування та обліку, у якій значна частина особового складу є резервістами.
Для порівняння: Швейцарія має населення близько дев’яти мільйонів людей. Отже, навіть відносно невелика країна підтримує масштабну систему військової підготовки та резерву.
Загальна військова повинність
Відповідно до швейцарської Конституції, чоловіки — громадяни країни — зобов’язані проходити військову службу.
Жінки можуть служити добровільно та мають рівний статус у межах військової служби, але загальний обов’язок на них не поширюється.
Після досягнення призовного віку чоловіки проходять відбір і військову підготовку. Після початкової підготовки військовослужбовці повертаються до цивільного життя, але протягом наступних років періодично проходять навчальні збори.
У швейцарській системі військовослужбовець може бути підприємцем, інженером, лікарем, програмістом або працівником державної установи. Проте він залишається частиною оборонної системи країни та зобов’язаний підтримувати свою військову готовність.
Це принципово інша модель, ніж армія, яка складається лише з професійних військових.

Армія як частина суспільства
У Швейцарії військова служба історично є елементом громадянської відповідальності.
Військові регулярно з’являються у громадському просторі у формі, проходять навчання, беруть участь у стрілецьких вправах.
Це не означає, що все населення є професійними військовими. Але значна частина чоловічого населення має досвід військової підготовки та розуміє принципи мобілізації.
Військова готовність не обмежується лише моментом початку війни. Вона підтримується систематично.
5. Швейцарська оборона: не лише солдати, а й територія, укріплення та цивільний захист

Швейцарія — гірська країна. Її географія історично впливала на військове планування.
Альпи створюють природні перешкоди для переміщення великих військових угруповань. Гірські перевали, тунелі, вузькі долини та транспортні коридори мають стратегічне значення.
Швейцарська оборонна доктрина враховувала ці особливості.
Національний редут
Під час Другої світової війни, коли Європа опинилася під загрозою нацистської експансії, Швейцарія розробила оборонну концепцію, відому як Réduit national — Національний редут.
У 1940 році генерал Анрі Ґізан оголосив про концентрацію оборони в альпійському регіоні.
Ідея полягала в тому, щоб у разі масштабного вторгнення відступити до гірських укріплених районів, контролювати стратегічні перевали й транспортні комунікації та зробити окупацію країни максимально складною.
На території Швейцарії будували бункери, артилерійські позиції, укріплені об’єкти, склади й захищені командні пункти.
Важливу роль відігравала інженерна підготовка території: дороги, мости й тунелі могли бути підготовлені до руйнування, щоб ускладнити просування противника.
Це була не просто оборона окремих міст. Йшлося про підготовку всієї державної території до можливого вторгнення.

Цивільний захист: укриття для населення
Ще один важливий елемент швейцарської системи безпеки — цивільний захист.
За даними Федерального управління цивільного захисту Швейцарії, країна має приблизно 365 тисяч приватних і громадських укриттів, розрахованих приблизно на дев’ять мільйонів людей.
Це забезпечує рівень покриття понад 100% населення.
Більшість таких укриттів у мирний час використовуються як підвальні приміщення, склади або простори для інших потреб. Але за необхідності їх можна підготувати до використання за призначенням.
Укриття розраховані на перебування від кількох годин до кількох днів.
Ця система не виникла випадково. Вона формувалася в умовах Холодної війни, коли загроза ядерного конфлікту в Європі була цілком реальною.
Швейцарія готувалася не лише відбивати військовий напад, а й захищати населення від наслідків масштабної війни.
Отже, нейтралітет країни підкріплюється не тільки армією, а й комплексною системою цивільної оборони.

6. Чи нападала Німеччина на Швейцарію під час світових воєн?
У публічному просторі іноді з’являються твердження, що Німеччина нападала на Швейцарію під час Першої світової війни, а швейцарська армія самостійно розгромила німецькі війська.
Це твердження історично неправильне.
Важливо розглянути окремо Першу та Другу світові війни.
Перша світова війна: Швейцарія мобілізувала армію, але Німеччина не вторглася
Після початку Першої світової війни 1 серпня 1914 року Швейцарія оголосила мобілізацію.
Протягом одного тижня на службу було призвано близько 220 тисяч військовослужбовців.
Федеральна влада отримала повноваження захищати незалежність і нейтралітет країни. На чолі армії став генерал Ульріх Вілле.
Швейцарія мала серйозні підстави побоюватися втягування у війну. Німецькі та французькі генеральні штаби розглядали можливість маневрів через швейцарську територію, зокрема як спосіб обійти укріплення противника.
Проте жоден із цих планів не був реалізований.
Німецька армія не вторглася до Швейцарії, а швейцарські війська не розгромили німецькі сили в бойовому зіткненні.
Протягом війни близько 50 тисяч військовослужбовців постійно перебували на охороні кордону.
Саме мобілізація, готовність до оборони та міжнародний статус нейтралітету були важливими складовими збереження територіальної цілісності.
Друга світова війна: реальна загроза німецького вторгнення
У 1939 році, після початку Другої світової війни, Швейцарія знову мобілізувала армію.
Цього разу загроза була значно серйознішою.
Після поразки Франції влітку 1940 року Швейцарія опинилася майже повністю оточеною державами Осі або територіями, контрольованими ними.
Німеччина розглядала плани військового вторгнення до Швейцарії. Найвідоміший із них — операція «Танненбаум» (Operation Tannenbaum).
Однак історики дискутують щодо остаточних намірів нацистського керівництва, конкретних строків і ступеня готовності до реалізації цього плану.
Швейцарський Федеральний архів підтверджує існування німецьких планів вторгнення та те, що швейцарський Генеральний штаб оцінював загрозу як серйозну. Водночас питання, чому Німеччина зрештою не напала, залишається предметом історичних досліджень.
Чому Німеччина не вторглася
Серед чинників, які могли вплинути на рішення нацистського керівництва, історики розглядають:
- складний гірський рельєф;
- підготовлену швейцарську армію;
- концепцію Національного редуту;
- можливість знищення важливих транспортних комунікацій;
- необхідність залучення значних військових ресурсів;
- стратегічні пріоритети Німеччини на інших напрямках;
- економічні та політичні чинники.
Важливо не зводити причину нездійснення вторгнення лише до одного фактора. Немає достатніх підстав стверджувати, що Німеччина відмовилася від нападу виключно через страх перед швейцарською армією.
Так само не можна стверджувати, що Швейцарія перемогла німецьку армію у війні, якої фактично не відбулося.
Правильний висновок інший: Швейцарія зберегла незалежність у період двох світових воєн, поєднавши нейтральний статус із мобілізаційною готовністю та підготовкою до збройного захисту.
Це значно важливіший історичний урок, ніж легенда про перемогу над німецькою армією.
7. Чотири національні мови: чи є у Швейцарії «корінні швейцарці»?
Мовне питання — один із найчастіших аргументів у дискусіях про можливу нейтралізацію України.
Прихильники такого підходу нерідко говорять: Швейцарія має кілька державних мов, її громадяни розмовляють німецькою, французькою, італійською та ретороманською, тому Україна також могла б визнати російську державною, зберігши українську.
Але таке порівняння не враховує історії формування швейцарського суспільства, правового статусу мов і принципів державного устрою.

Які мови є офіційними у Швейцарії
У Швейцарії є чотири національні мови:
- німецька;
- французька;
- італійська;
- ретороманська (Romansh).
Проте юридичний статус цих мов має певні особливості.
На федеральному рівні офіційними мовами є німецька, французька та італійська.
Ретороманська також має статус офіційної мови у спілкуванні громадян, які нею користуються, з федеральними органами влади.
Тобто навіть твердження, що всі чотири мови мають абсолютно однаковий статус на всіх рівнях державного управління, є неточним.
Кожен кантон самостійно визначає свої офіційні мови, враховуючи традиційний мовний розподіл території.
Більшість кантонів мають одну офіційну мову. Є двомовні кантони, а кантон Граубюнден — тримовний.
Федеральна конституція зобов’язує державу підтримувати мовне розмаїття та враховувати інтереси мовних меншин.
Ретороманська: мова з давнім корінням
Особливу увагу варто приділити ретороманській мові.
Це романська мова латинського походження, яка сформувалася в альпійському регіоні та має давню історію.
Вона не є різновидом німецької, французької чи італійської. Ретороманська належить до окремої гілки романських мов і має п’ять основних регіональних варіантів:
- сурсильванський;
- сутсильванський;
- сурміранський;
- путер;
- валладерський.
У 1938 році швейцарці провели загальнонаціональне голосування щодо визнання ретороманської четвертою національною мовою. За це рішення проголосували 91,6% учасників.
У 1996 році ретороманська отримала статус офіційної мови у спілкуванні з федеральною адміністрацією.
За даними швейцарської влади, близько 0,5% населення країни мають ретороманську як одну з основних мов.
Це приклад того, як держава може визнавати й підтримувати невелику мовну спільноту, не руйнуючи загальнонаціональну єдність.
Чи є ретороманці «корінними швейцарцями»?
Тут важливо уникати спрощень.
Ретороманці — історична мовно-культурна спільнота, яка сформувалася на території сучасної Швейцарії. Їхня мова має давнє місцеве коріння, а культурна спадщина є частиною швейцарської історії.
Але називати їх єдиним «корінним народом Швейцарії», протиставляючи іншим швейцарцям, було б некоректно.
Швейцарія історично складалася з різних спільнот: германомовних, франкомовних, італомовних і ретороманомовних. Жодна з них не є єдиною етнічною групою, на якій побудована сучасна держава.
Швейцарська національна ідентичність формувалася як спільна політична ідентичність громадян різного походження.
Саме тому в країні немає єдиного етнічного критерію, за яким можна було б визначити, хто є «справжнім швейцарцем».
Чи існує у Швейцарії націоналізм і привілеї для етнічних швейцарців?
Відповідь складніша, ніж просте «так» або «ні».
У Швейцарії існує сильна національна ідентичність, регіональні традиції та культурні відмінності. Є також політичні дискусії щодо імміграції, громадянства, інтеграції та збереження національної культури.
Однак законодавство не встановлює окремих переваг для громадян лише на підставі їхнього етнічного походження.
Швейцарське громадянство можна отримати через процедуру натуралізації. Для звичайної натуралізації, як правило, необхідно прожити в країні десять років, мати дозвіл на постійне проживання категорії C, бути інтегрованим у суспільство, знати місцеві умови життя та одну з національних мов на необхідному рівні.
Кантони й громади можуть встановлювати додаткові вимоги, зокрема щодо тривалості проживання на відповідній території.
Отже, система громадянства справді досить вимоглива. Але вимоги стосуються проживання, інтеграції, мови та дотримання законів, а не належності до певної етнічної групи.
Водночас було б неправильно стверджувати, що в Швейцарії немає соціальних або культурних бар’єрів для мігрантів. Дискусії щодо інтеграції, імміграції та ідентичності там існують, як і в багатьох інших європейських країнах.
Чому швейцарський мовний досвід не можна механічно переносити на Україну
Швейцарська багатомовність сформувалася історично. Її мовні регіони існували задовго до появи сучасної федеральної держави.
Німецька, французька, італійська та ретороманська не є інструментами зовнішньої політики сусідніх держав, спрямованими на заперечення швейцарської державності.
Українська історія має інші обставини.
Російська імперія, а згодом СРСР систематично проводили політику русифікації українських територій, обмежували використання української мови, переслідували українську інтелігенцію та намагалися витіснити українську культурну ідентичність.
Сучасна російська агресія також супроводжується спробами нав’язати російську мову на окупованих територіях, знищенням української освітньої та культурної інфраструктури, переслідуванням українських учителів і працівників культури.
Тому вимога надати російській мові особливий державний статус як нібито «умову миру» не є нейтральним мовним питанням. У контексті російської агресії вона може стати інструментом політичного впливу.
Швейцарський досвід показує, що багатомовність може бути основою державної єдності, але лише тоді, коли вона спирається на добровільне співіснування мовних спільнот, рівність громадян і повагу до суверенітету держави.
8. Чи справді Швейцарія нікуди не вступає?
Ще один поширений аргумент: Швейцарія не вступає до військових союзів, не є членом НАТО і тому зберігає незалежність.
Це правда лише частково.
Швейцарія не є членом НАТО, але це не означає, що вона не бере участі в міжнародних організаціях або не співпрацює з іншими державами у сфері безпеки.
Вона є членом:
- Організації Об’єднаних Націй;
- Ради Європи;
- Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ);
- Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);
- низки міжнародних фінансових та економічних організацій.
Швейцарія також бере участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру».
Ця програма не передбачає членства в Альянсі або автоматичних зобов’язань колективної оборони, але дає можливість співпрацювати в питаннях військової підготовки, безпеки, сумісності та обміну досвідом.
Тобто нейтралітет не ізолює Швейцарію від світу.
Навпаки, країна активно інтегрована в міжнародну систему, має економічні зв’язки з Європейським Союзом, співпрацює з міжнародними інституціями та бере участь у дипломатичних процесах.
Не вступати до військового союзу — це не те саме, що відмовитися від міжнародної співпраці або залишитися без партнерів.
9. Швейцарія сьогодні: нейтралітет теж є предметом політичної боротьби
Важливо розуміти, що швейцарський нейтралітет не є незмінною догмою, яку суспільство ніколи не переглядає.
Після російського вторгнення в Україну у 2022 році в Швейцарії посилилася дискусія про те, наскільки гнучкою має бути політика нейтралітету.
Частина політичних сил вважає, що країна повинна дотримуватися максимально суворого нейтралітету, не приєднуватися до санкцій і не поглиблювати співпрацю з військовими союзами.
Інші наголошують, що нейтралітет не повинен перешкоджати захисту міжнародного права, підтримці санкцій проти держав-агресорів та зміцненню власної обороноздатності.
Референдум 27 вересня 2026 року
Ця дискусія отримала конкретне продовження у вересні 2026 року.
27 вересня громадяни Швейцарії голосували за народну ініціативу «Захистити швейцарський нейтралітет».
Ініціатива пропонувала жорсткіше закріпити нейтралітет у Конституції. Зокрема, передбачалося обмежити співпрацю з військовими союзами, заборонити участь у санкціях проти воюючих держав, за винятком санкцій ООН та заходів проти обходу санкцій.
Результат голосування:
- 29,84% — підтримали ініціативу;
- 70,16% — проголосували проти.
Ініціатива була відхилена.
Це дуже показовий результат. Більшість швейцарців не захотіла перетворювати нейтралітет на ще жорсткішу систему обмежень для держави.
Інакше кажучи, навіть країна з багатовіковою традицією нейтралітету не вважає, що цей статус повинен забороняти їй співпрацювати з іншими державами або підтримувати міжнародні санкції.
Швейцарці залишили державі простір для політичного маневру, який дозволяє поєднувати нейтральний статус із захистом власних інтересів та міжнародного правопорядку.
10. Що насправді гарантує незалежність Швейцарії
Якщо узагальнити історію та сучасну систему безпеки Швейцарії, можна виділити кілька ключових чинників.
1. Сформована державність
Швейцарія має багатовікову традицію політичної самоорганізації, а сучасна федеративна держава існує з 1848 року.
Її незалежність не виникла як результат нещодавньої домовленості між великими державами.
2. Міжнародне визнання
Постійний нейтралітет Швейцарії був визнаний європейськими державами у 1815 році та закріплений міжнародно-правовими документами.
Це важлива складова її міжнародного статусу, але не автоматична гарантія від нападу.
3. Власна армія
Швейцарія має міліційну систему з обов’язковою військовою службою для чоловіків, підготовленим резервом і регулярними навчаннями.
Нейтралітет не замінює армію. Він існує паралельно з нею.
4. Підготовлена територія
Гірський рельєф, укріплення, стратегічні перевали, тунелі та оборонна інфраструктура враховані у військовому плануванні країни.
5. Цивільний захист
Укриття, система оповіщення, підготовка населення та планування на випадок надзвичайних ситуацій є частиною загальної системи безпеки.
6. Політична стабільність і внутрішня згода
Швейцарія має федеративну систему, розвинену пряму демократію, сильні місцеві інституції та механізми представництва мовних спільнот.
Це дозволяє різним регіонам зберігати власну ідентичність, водночас залишаючись частиною єдиної держави.
7. Економічна спроможність
Швейцарія має розвинену економіку, потужні фінансові інституції, високий рівень технологічного розвитку та значні можливості для фінансування оборони й цивільної безпеки.
Це також важлива частина її стійкості.
Отже, незалежність Швейцарії забезпечується не одним документом і не одним словом «нейтралітет». Це комплекс взаємопов’язаних чинників, які підтримують один одного.
11. Чи може Україна стати «другою Швейцарією»?
Це питання потребує не емоційної, а практичної відповіді.
Україні часто пропонують нейтралітет за швейцарським зразком. При цьому зазвичай наголошують на кількох аргументах:
- Швейцарія не є членом НАТО;
- Швейцарія має кілька державних мов;
- Швейцарія не бере участі у війнах інших держав;
- Швейцарія зберігає незалежність протягом тривалого часу;
- Швейцарія має високий рівень добробуту.
Але це лише частина картини.
Україна та Швейцарія мають різну історію нейтралітету
Швейцарія формувала нейтралітет упродовж кількох століть, а міжнародне визнання отримала в 1815 році.
Україна ж проголосила незалежність у 1991 році, а в 1994 році підписала Будапештський меморандум, отримавши безпекові запевнення в обмін на відмову від ядерного арсеналу.
У 2014 році Росія порушила територіальну цілісність України, окупувавши Крим і розпочавши збройну агресію на Донбасі.
У 2022 році Росія здійснила повномасштабне вторгнення.
Тобто Україна вже мала досвід безпекових домовленостей, які не забезпечили захисту від агресії.
Швейцарський нейтралітет не означає відмови від армії
Це один із найважливіших моментів.
Якщо Україні пропонують нейтралітет за швейцарською моделлю, потрібно одночасно говорити про:
- чисельну та якісну армію;
- підготовлений резерв;
- регулярні військові навчання;
- власне оборонне виробництво;
- протиповітряну оборону;
- систему територіальної оборони;
- укріплення та інженерну підготовку території;
- цивільний захист;
- достатнє фінансування оборони;
- реальні механізми міжнародної підтримки.
Нейтралітет без обороноздатності — це не швейцарська модель.
Це лише відмова від потенційних механізмів колективної безпеки без створення достатньої альтернативи.
Чи може нейтралітет гарантувати Україні безпеку?
Ні. Сам по собі — не може.
Міжнародне право передбачає повагу до суверенітету та територіальної цілісності нейтральних держав. Але наявність нейтрального статусу не означає, що жодна інша країна ніколи не наважиться на напад.
Історія знає приклади нейтральних держав, які зазнали вторгнення. Бельгія, наприклад, мала нейтральний статус, але Німеччина вторглася на її територію в 1914 році.
Отже, навіть міжнародне визнання нейтралітету не є фізичним щитом від агресора.
Для України особливо важливо враховувати, що Росія вже порушила міжнародно визнані кордони України, знехтувала попередніми зобов’язаннями та застосувала військову силу для зміни територіального статусу сусідньої держави.
Тому будь-яка пропозиція про нейтралітет має відповідати на головне запитання: хто і яким чином гарантуватиме, що Росія не нападе знову?
Чи можна порівнювати мовну ситуацію України та Швейцарії?
Ні, без урахування історичного контексту таке порівняння некоректне.
Швейцарські мовні спільноти сформувалися історично як частини багатомовного суспільства. Їхнє співіснування стало основою політичної моделі країни.
В Україні російська мова має складну історію, пов’язану з імперською політикою русифікації, радянськими репресіями проти української мови та сучасною російською агресією.
Це не означає, що громадяни України, які спілкуються російською, мають менше прав. Українське законодавство захищає права громадян незалежно від їхньої мови повсякденного спілкування.
Але захист прав російськомовних громадян і надання російській мові особливого державного статусу — різні питання.
Можна гарантувати громадянам право користуватися мовою приватного спілкування, зберігати культурні традиції та отримувати захист від дискримінації, не перетворюючи це на інструмент зовнішнього політичного впливу.
Швейцарський досвід якраз демонструє, що мовна різноманітність може співіснувати з сильною спільною державою. Але для цього потрібні рівність громадян, повага до історичних мовних спільнот та відсутність примусу.
12. Які уроки Швейцарії справді можуть бути корисними Україні
Швейцарський досвід варто вивчати не як готовий рецепт, а як систему принципів, які можна адаптувати до українських реалій.
Перший урок — нейтралітет не замінює обороноздатність.
Швейцарія підтримує армію, резерв, укріплення та цивільний захист. Вона не покладається виключно на добру волю сусідів.
Другий урок — незалежність має спиратися на сильні інституції.
Держава повинна мати дієву систему управління, розподіл повноважень, місцеве самоврядування та механізми демократичного контролю.
Третій урок — мовна різноманітність не повинна ставати інструментом політичного шантажу.
Швейцарія не змушує всі регіони відмовлятися від власної мовної ідентичності. Але всі вони визнають спільні правила держави.
Четвертий урок — цивільний захист є частиною національної безпеки.
Укриття, підготовка населення, система оповіщення та планування дій у кризових ситуаціях мають бути не тимчасовими заходами, а постійною державною політикою.
П’ятий урок — нейтралітет має бути добровільним політичним вибором, а не результатом зовнішнього примусу.
Швейцарія не погодилася на нейтралітет під диктатом сусідньої держави, яка погрожувала їй знищенням. Її нейтральний статус формувався як частина власної державної стратегії та був міжнародно визнаний.
Шостий урок — міжнародна співпраця не суперечить незалежності.
Швейцарія не є членом НАТО, але активно працює з міжнародними організаціями, розвиває безпекову співпрацю та бере участь у міжнародних санкційних механізмах.
Україна також може будувати багатовекторну систему міжнародних партнерств, не відмовляючись від власних національних інтересів.
Висновок: нейтралітет Швейцарії — це не відсутність загроз, а система їх стримування
Швейцарія зберегла незалежність не тому, що просто проголосила себе нейтральною країною.
Її державність сформувалася задовго до міжнародного визнання нейтралітету. Її політична система ґрунтується на федералізмі, прямій демократії, громадянській участі та повазі до мовного розмаїття.
Її безпека спирається на власну армію, мобілізаційний резерв, територіальну оборону, укріплення, цивільний захист, економічну стійкість та міжнародно визнаний статус.
Швейцарія не відмовилася від права захищати себе. Вона не ліквідувала армію заради нейтралітету. Вона не ізолювалася від міжнародних організацій. І вона не дозволила мовним відмінностям зруйнувати спільну державність.
Саме тому, коли Україні пропонують «стати другою Швейцарією», потрібно ставити значно більше запитань, ніж просто про відмову від НАТО або можливий нейтральний статус.
Чи матиме Україна достатньо сильну армію? Хто гарантуватиме безпеку? Якими будуть механізми реагування на нову агресію? Чи збережеться право України самостійно визначати зовнішню політику? Чи матиме держава достатньо ресурсів для оборони? І найголовніше — чи буде нейтралітет добровільним рішенням українського суспільства, а не умовою, нав’язаною державою-агресором?
Швейцарський досвід не доводить, що нейтралітет є універсальним шляхом до миру. Він доводить інше: незалежність не можна побудувати лише на обіцянках інших держав. Її потрібно підтримувати власними інституціями, економікою, армією, суспільною єдністю та готовністю захищати свою територію.
І, можливо, саме це є найважливішим уроком Швейцарії для України.
Джерела та матеріали для перевірки
Для підготовки матеріалу використано офіційні швейцарські державні ресурси, документи міжнародного права, матеріали Федерального архіву Швейцарії, наукові дослідження з історії державності та політичної ідентичності.
- Федеральна рада Швейцарії — Політика нейтралітету Швейцарії. Історія, правові основи, постійний та озброєний нейтралітет.
https://www.admin.ch/en/switzerlands-policy-of-neutrality - Федеральна хартія 1291 року. Офіційний історичний документ Швейцарської конфедерації.
https://www.admin.ch/en/federal-charter-1291 - Парламент Швейцарії — Федеральна конституція. Історія конституції 1848 року та федеративного устрою.
https://www.parlament.ch/en/über-das-parlament/Pages/bundesverfassung.aspx - Федеральний департамент закордонних справ Швейцарії — Нейтралітет. Історія від 1515 року до сучасної зовнішньої політики.
https://www.aboutswitzerland.eda.admin.ch/en/neutrality - Швейцарський федеральний архів — Armed neutrality and active service in Switzerland. Мобілізація 1914 року, загрози Першої світової війни та оборонні плани.
https://www.bar.admin.ch/en/armed-neutrality-and-active-service-in-switzerland - Швейцарський федеральний архів — Memories of active service and réduit. Історія Національного редуту, загроза німецького вторгнення та операція «Танненбаум».
https://www.bar.admin.ch/en/memories-of-active-service-and-reduit - Швейцарська армія — Історія Збройних сил. Формування національної армії та розвиток системи оборони.
https://www.vtg.admin.ch/en/the-history-of-the-swiss-army - Швейцарська армія — Army Census 2026. Офіційні дані про чисельність військового складу станом на 1 березня 2026 року.
https://www.vtg.admin.ch/ - Федеральне управління цивільного захисту Швейцарії — Dangers in Switzerland. Укриття та система захисту населення.
https://www.babs.admin.ch/en/dangers-in-switzerland - Федеральний департамент закордонних справ — Language. Національні мови та мовна структура Швейцарії.
https://www.aboutswitzerland.eda.admin.ch/en/language - Федеральна канцелярія Швейцарії — Romansh. Правовий статус ретороманської мови.
https://www.bk.admin.ch/en/romansh - Федеральний департамент закордонних справ — Allegra! A look at Romansh. Історія, розвиток та сучасне становище ретороманської мови.
https://www.aboutswitzerland.eda.admin.ch/en/allegra-a-look-at-romansh-switzerlands-fourth-language - Державний секретаріат з питань міграції Швейцарії — Becoming a Swiss citizen. Умови натуралізації та отримання громадянства.
https://www.sem.admin.ch/en/becoming-a-swiss-citizen - Державний секретаріат з питань міграції — Language requirements. Вимоги до знання національної мови для отримання дозволів та громадянства.
https://www.sem.admin.ch/sem/en/home/integration-einbuergerung/mein-beitrag/zugewandert/sprache.html - Федеральний департамент закордонних справ — Neutrality Initiative 2026. Зміст ініціативи щодо посилення нейтралітету.
https://www.admin.ch/en/neutrality-initiative - Офіційна статистика голосування 27 вересня 2026 року. Результати референдуму щодо ініціативи про нейтралітет.
https://abstimmungen.admin.ch/en/details/2026-09-27?proposalId=6880 - Linder, Wolf; Mueller, Sean — Swiss Democracy: Building a Multicultural Society by Political Integration. Наукове дослідження формування швейцарської політичної нації.
https://doi.org/10.1007/978-3-030-63266-3 - Politorbis — Power Sharing: The Swiss Experience. Дослідження політичної інтеграції, багатомовності та федералізму.
https://www.eda.admin.ch/dam/eda/mehrsprachig/documents/publications/Politorbis/politorbis-45_EN.pdf - Гаазькі конвенції 1907 року. Міжнародно-правові правила нейтралітету під час війни.
https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/hague-conv-v-1907


